Як було виявлено в перебігу дослідження, пристосувальні процеси в сучасному трансформаційному суспільстві пов’язані з виникненням адаптивних асиметрій, а саме неузгодженості між свідомістю та поведінкою. В період динамічних змін поведінкові стереотипи зазвичай перебудовуються швидше, ніж свідомість. Натомість у суспільствах з еволюційним типом розвитку послідовність інша: спочатку змінюються ціннісні пріоритети, а відтак поведінка. Підкреслено, що тривалі адаптивні асиметрії призводять до зростання внутрішньої напруги та виникнення фрустрацій в адаптанта, що врешті-решт переростають в різноманітні соціальні патології.
Виокремленні ціннісні орієнтири особистості, такі, наприклад, як соціальна активність, відповідальність, соціальна творчість, імітація (справжнє наслідування) тих цінностей-норм і цінностей-об’єктів, які поширюються під час реформ, набуваючи суспільно-визнаного характеру, спонукають особистість до конструктивної адаптивної поведінки, натомість відсутність або їхня деформованість гальмує адаптивні процеси, поширюючи деструктивні стратегії, маргіналізацію та девіації.
Тривала системна невизначеність у сфері ціннісних пріоритетів українського суспільства створює таку світоглядну та психологічну атмосферу, в якій стають умовними, тобто не сприймаються як знаки реальності фундаментальні поняття суспільного розвитку. На ґрунті цієї екзистенційної порожнечі виникає та набуває катастрофічного характеру деградація внутрішнього світу особистості, що веде до фізичної недуги населення, зростання злочинності в країні, кількість самогубств, апатії, нераціональної та ірраціональної поведінки, втрати духовних і моральних цінностей тощо.
Суспільні зміни, впливаючи на соціальну ситуацію, породжують процес ціннісного відчуження, який виникає внаслідок усвідомлення особистістю невідповідності офіційно задекларованих цінностей реальним ціннісним орієнтирам. Внаслідок цього відбувається порушення усталених адаптаційних практик особистостей, різні групи людей вимушені звернутися до стратегії заміщення цінностей, які втратили свою функціональність, іншими ціннісними зразками, що більшою мірою відповідають новим соціальним умовам.
В українському суспільстві нині переважають вимушені адаптації, що характеризуються використанням захисних, компенсаторних і деприваційних практик. Вони спрямовані на самозбереження адаптанта - підтримку всіма можливими засобами status quo та пов’язані з обов’язковою зміною способів взаємодії з оточенням, але при збереженні в цілому старих, традиційних цілей та цінностей.
У певних випадках перехід до нових можливостей, нового типу суспільних відносин вплинув на формування індивідуальної поведінкової активності. Найважливішими ознаками соціальної активності особистості (на противагу пасивності, інертності) є сильне, стійке, а не ситуативне прагнення, впливати на соціальні процеси (в решті-решт суспільства в цілому) та реальна участь у громадських справах позитивного характеру. На жаль, близько третини мешканців України залишаються життєво індиферентними, вони сподіваються на опіку з боку держави й суспільства. Серед них не лише люди похилого віку, а й значна кількість цілком працездатних.
Процес трансформації в нашому суспільстві охопив усю систему соціальної організації та систему життєвих цінностей, що знаходить своє відображення в індивідуальній свідомості особистості. Глибокі зміни, які охопили широкий спектр соціальних чинників, вимагаючи зміни стратегії життя й техніки повсякденної поведінки, зумовили потребу введення в дію нових адаптаційних механізмів. Для багатьох це завдання виявилося занадто складним. Нового змісту набули процеси: ідентифікації, з поступливо-компромісним типом поведінки; індивідуалізації з відчуженим типом поведінки; інвестиції - з інвестицією, як формою найбільш корисного для суспільства та людини розв’язання внутрішнього конфлікту, шляхом вкладення особистісного потенціалу в реалізацію соціокультурної мети, тип поведінки колаборативний; також маргіналізації, з нонконформним, негативістським типом поведінки; девіації з агресивно-руйнівним типом.
Виявилося, що криза в українському суспільстві інтенсифікує соціальні ідентифікації особистості з повсякденним ближнім оточенням (родина, близькі, друзі по роботі, люди одного покоління, сусіди). Якщо в певних адаптантів незначне або взагалі відсутнє близьке коло людей, а інші “соціальні опори” ідентифікації послаблені (старі зруйновані, нові не створені), то це посилює деструктивну спрямованість адаптивної поведінки, провокуючи виникнення різноманітних соціальних патологій.