Сьогодні соціальні суб’єкти використовують для задоволення власних потреб протизаконні засоби частіше, ніж у попередній період. Одні й ті самі індивіди або групи стають учасниками відразу декількох типів неправових соціальних взаємодій: в одних вони можуть бути об’єктами сваволі більш сильних соціальних суб’єктів, а в інших, навпаки, самі стають цими суб’єктами.
Ми змушені констатувати, що сучасне суспільство перебуває в стані аномії, що є результатом конфлікту чи розбіжностей між “культурною” та “соціальною” структурами. Вона виражається в унеможливленні досягнення “цілей, що їх визначає культура”, нормальними, законними, встановленими в суспільстві засобами. Цей стан спонукає до пошуку інших - девіантних - способів задоволення потреб і пошуків шляхів адаптації до ситуації, що склалася.
Доцільно наголосити на тому, що соціальні суб’єкти часто змушені діяти не за моральними нормами, а керуючись уявленням про економічну доцільність. Їхня ціннісна орієнтація викривлена впливом ринку - цінувати гроші понад усе, діяти так, як вимагає того ринкове середовище. Отже особистість, розуміючи значення вселюдських цінностей, змушена діяти всупереч їх настановам. Тим-то домінуючою мотивацією поведінки стають економічні цілі та вигоди, а вищі цінності нехтуються. Наслідком означеного регресу є примітивні форми адаптації, зумовлені спотвореною системою ціннісних пріоритетів.
За умов, коли не всі соціальні суб’єкти здатні сприйняти такі цінності, значно зростає вплив чинника бідності, що посилює стомленність, апатію, розчарування та зневіру, спонукаючи до девіантної поведінки. Внаслідок глобальної переоцінки цінностей психологічні інвестування можуть бути законними та незаконними. Законні не завжди ефективні, а незаконні небезпечні своєю маргінальністю та девіантністю. Субкультура бідності, що за своєю природою є культурою маргінальних груп, стає, на жаль, домінуючою. Ця тенденція загрожує звести нанівець усі зусилля з реформування суспільства.
Зміна соціальних умов, суспільних ціннісних орієнтирів призводить до того, що механізм їхнього відтворення перестає бути провідним, поступаючись місцем адаптаційним механізмам. Динаміку цього процесу можна простежити через аналіз трансформації індивідуальної ціннісної системи особистості, яка має циклічний характер. Основними фазами цього процесу є:
збереження попередньої ціннісної системи суб’єкта;розлад індивідуальної ціннісної системи; криза індивідуальної ціннісної системи;розвиток - така зміна ціннісноорієнтаційної системи особистості, коли збагачується її внутрішній зміст за допомогою механізму адаптації до соціокультурного середовища, що змінюється.У ході проведеного дослідження стану соціальної адаптації населення Чернівецької області виявлено когнітивний дисонанс, який, за теорією Л.Фестінгера, виражає відношення невідповідності між когніціями (знання, уявлення, переконання) в межах соціальної спільноти. Проявляється він як незадовільне виправдання вибору, що призводить до порушення психологічного комфорту. Виявлення когнітивного дисонансу сприяє зниженню (мінімізації) неузгоджень, або ж униканню ситуацій, у яких може зрости дисонанс. На прикладі опитаних респондентів ми пересвідчились у нездатності населення пристосуватися до постійного неспокою та переживань. Їм бракує повноцінного відпочинку та можливості покращити стан здоров’я.
Серед чинників, які перешкоджають успішній адаптації особистості варто відзначити труднощі самореалізації. Йдеться про усвідомлення власного “Я”, про вибір ідеалів і цінностей, що визначають смисл життя, а також про формування життєвої позиції та способу життєдіяльності, що не суперечать обраній системі ціннісних пріоритетів. Дослідження довело, що в людей ще зберігся значний адаптаційний потенціал, і в наступні 1,5 - 2 роки він, очевидно, не знизиться, хоча чоловіки віком від 35 до 50 років, які мають найвищий серед опитаних рівень адаптації, швидше від інших вичерпують свій адаптивний потенціал. Однак при зміні зовнішніх умов існування, способи адаптації ставатимуть активнішими, і серед адаптантів переважатиме інтернальний тип поведінки.
Пошуки шляхів розв’язання проблеми дають підстави вважати, що оптимізація соціальної адаптації особистості передбачає організацію управління цим процесом. З цією метою було б доцільним організувати моніторинг соціальної адаптації для більш ефективної регуляції цих процесів і контролю за здійснюваними заходами. Основою ефективного управління соціальною адаптацією має стати поєднання саморегуляції агентів адаптації (інститути сім’ї, освіти, праці, управління) та цілеспрямованого, науково обґрунтованого зовнішнього впливу з боку держави, яка відповідальна за зміну ціннісних пріоритетів у будь-якій сфері життєдіяльності, водночас і тій, що пов’язана з соціальною адаптацією особистості в умовах інтенсивної трансформації суспільства перехідного типу, до якого належить Україна.