Дуже цікаве спостереження, і неймовірно глибоке! Воно суперечило догмам усіх відомих мені віровчень, а між іншим я теж частенько не міг позбавитися відчуття, що багато людей схожі на згаслі світильники — не випромінюють ні світла, ні тепла.
— А в нас на «Ластівці», на вашу думку, хто живий? — запитала Летиція. Вона, як і я, була спантеличена неочікуваною розмовою.
Гаррі теж здивувався:
— Ти ще питаєш? Дезессар — пройдисвіт і шахрай, але душа в нього жива. Кабан і його сини — справжні поліняки, мертве дерево. Піп, звісно, живий. З матросів Божий вогник горить у старому добряку М’якушці, в дурненькому Борсуку, в Йоржі, хоч він і злісний паскудник, в сопливому юнзі Черепашці. — Він назвав ще кілька імен, і я був вражений: ірландець перерахував всіх, хто був мені хоч якось цікавий, незалежно від симпатій і антипатій. — Вся решта — мумії. Коли здохнуть, світу від цього не буде ні краще, ні гірше. Твій папута в тисячу разів живіший, за будь-кого з них.
Мені здалося, що я починаю розуміти сутність цієї дивної теорії. Ймовірно, правильніше було б говорити не про «мумій», а про людей з душею, що не прокинулася, — саме так називав Учитель тих, хто живе і помирає, жодного разу не подумавши про вищий сенс свого буття.
— Для чого ви мене це розповідаєте? — запитала Летиція.
— Називай мене на «ти». Ми тепер, як брати. Гаррі поклав їй на плечі обидві руки, і поранену, і здорову. Пальці, до самісіньких кісточок вкриті блідим ластовинням, опинилися просто перед моїм дзьобом. — А кажу я тобі все це, щоб ти не вважав мене душогубом. Так, Гаррі Логан за своє грішне життя прикінчив немало народу. Якщо бути точним, двадцять людей. Але серед них не було ні однієї живої душі, клянуся тобі! Все це були мумії! Єдина чорна пляма на моїй совісті — Джеремі Пратт. От він був справжнім, живішим за нас із тобою. Але я тобі розповідав, що мені довелося захищатися. Це по-перше. По-друге, я не вбив його, а тільки поранив. По-третє, я його перев’язав і намагався врятувати. А по-четверте, я назвав на його честь свого улюбленого сина!
Він змахнув сльозу і знову опустив руку Летиції на плече.
— Невже ти думаєш, що заради цих кольорових камінців, — штурман кивнув на скриню, — я вб’ю справжню живу людину — таку, як ти?
Дівчина подивилася в його вологі очі й опустила голову, їй було совісно.
— … Ні, не думаю, — тихо вимовила вона.
— А дарма.
Ірландець міцно стиснув пальці і завдав їй страшного удару коліном в пах, від чого моя вихованка зігнулася навпіл.
Розділ двадцять другий
Про не випадковість випадкового
Судячи з зойку, Летиції було боляче — але не настільки, як, очевидно, розраховував підступний зрадник. Від поштовху дівчинка гепнулася на землю, але відразу ж схопилася на ноги і відбігла назад.
Будь-якого чоловіка такий удар надовго виведе з ладу. Є все ж переваги і в належності до жіноцтва!
Але я ж, я ж дурень! Нехай вже, дівчинка, вона юна і недосвідчена. Однак як міг я, підстаркуватий, битий життям папуга таке проґавити! Підступний ірландець своєю маячнею забалакав мене, змусив забути про небезпеку, а я ж знав, що напад неминучий!
Що тут скажеш? Навіть злочинство буває талановитим. Я давно зауважив, що серед негідників вправних психологів[40] набагато більше, ніж серед людей порядних. О, мерзотники вміють пробудити довіру і прихиляти до себе серця!
Здається, Логан був приголомшений майже так само, як і та, на кого він так підступно напав.
— Чорт! — вигукнув він, потираючи коліно. — Дивний ти хлопець, Епіне! Кістки в тебе там, чи що?
І спритним котячим рухом вихопив із піхов шаблю. Відточена, як бритва, вона зблиснула багряним у промінні сонця, що заходило.
Рука Летиції теж лягла на ефес. Я знаю, Фердинанд фон Дорн навчив свою доньку фехтувати, але як їй зрівнятися з цим хижаком, який пройшов крізь сотні кривавих бійок? Зуби штурмана оголилися у веселій посмішці, вільна рука звичним жестом лягла за спину. Права кисть, здавалося, тримається на пружинах — так гнучко вона оберталася; клинок креслив у повітрі швидкі, хитромудрі фігури. «Пістолет! У тебе є пістолет!» — заволав я, намагаючись злетіти. Непросохлі крила відмовлялися тримати мене в повітрі.
Не знаю, зрозуміла мене Летиція чи сама згадала, вона вихопила зброю мічмана. Клацнув курок кремнієвого замка.
— Прокляття, — розгублено пробурмотів Гаррі, опускаючи руку. — Про пістолет я ж і забув.
40
Це вчене слово грецького походження я винайшов сам. Воно значить «знавець душ». (Прим. Андоку М. К. Т. Клари.)