— Де тебе чорти носили? — сердито закричала вона. У збудженому стані тітка забувала про аристократичні манери й віддавала перевагу енергійним виразам. — Я не змогла заснути! Кличу, дзвоню у дзвіночок! Виїжджаю, а його нема! Нам треба поговорити, і якомога швидше. Відчини двері на терасу — задуха. Сідай поруч! Ти прочитав листа?
Лист другий
Другий сюрприз трапився, щойно Ніколас відчинив двері на терасу, щоб впустити у каюту свіже повітря.
Разом з вітерцем у апартаменти залетів чорно-червоний папуга, з лопотінням пронісся над роялем, столом, тітчиною головою і всівся на поручень сходів, що вели на другий поверх.
— Навіщо ти впустив цю тварину? — закричала Сінтія. — Негайно вижени! Вона все тут закаляє! Тпрусь, тпрусь!
Та прогнати птаха виявилося непросто. Коли Фандорін збіг сходами, папуга перемістився у вітальню, на телевізор. Фандорін спустився — папуга преспокійно перелетів назад на бильця. Подолавши маршрут вгору-вниз ще кілька разів, магістр зупинився. В опонента була явна перевага у свободі пересування.
Тут ще й тітка з типовою непослідовністю накинулася на племінника:
— Що ти причепився до бідної пташки? Чим вона тобі заважає? Сидить собі й сидить. І ти сідай. Нам треба поговорити.
Він слухняно всівся у крісло і підсунув до себе лист Епіна, однак Сінтія не дозволила ставити питання.
— Зажди, — сказала вона, піднявши руку. — Я все розповім сама. Мовчи і слухай… Я завжди відчувала, що тобі не до душі мої подарунки.
— Га? — здивувався Ніка неочікуваній зміні теми.
— Не заперечуй, я знаю. Кожного разу перед твоїм днем народження чи якоюсь значною датою я довго думаю, що б такого цікавенького тобі подарувати. А потім відчуваю: ні, знову не те. Хлопчик залишився незадоволеним.
Магістр був вражений ще більше. Він і не підозрював у тітки такої проникливості.
— Що ви, тітонько. Ваші дарунки щоразу для мене така несподіванка.
— Це ти кажеш з ввічливості. А сам ось не носиш золотий брегет, який я купила на аукціоні. Годинник тобі не сподобався. Так-так, я здогадалася. — Сінтія сумно зітхнула і знову без жодного переходу оголосила: — Папери!
— Що?
— Понад усе на світі ти полюбляєш старі папери. Всілякі там пергаменти, манускрипти, інку… Інкунабули, — не без труднощів вимовила вона важке слово. — Особливо, якщо вони якось пов'язані з історією роду Дорнів. Тому я й вирішила підготувати подарунок, який напевне припаде тобі до смаку. Ти знаєш, що після інсульту я освоїла ін— тернет…
— Так, я ж отримую від вас кілька імейлів щодня.
— Не перебивай мене, Нікі! Що я хотіла сказати? Ах, так. Про подарунок. Якийсь час тому задаю я пошук нових сторінок зі словом «Теофельс» (я роблю це періодично) і раптом бачу: у зв'язку зі смертю останнього власника замку частина майна і старі архіви родини фон Теофельс будуть розпродані на інтернет-аукціоні. І он-лайновий каталог: дещо з меблів, мисливські трофеї, різне там залізяччя і багато паперів. Вони розподілені на лоти за хронологічним принципом: перша чверть вісімнадцятого століття, друга чверть вісімнадцятого століття, третя — і так до другої чверті двадцятого. Всі документи пізнішого часу ще до аукціону викуплені якоюсь бундесустановою. Ти ж знаєш, що ці люди, Теофельси, за кайзера і за Гітлера займалися військовою розвідкою чи чимось типу цього.
— Звісно, знаю, але це поза сферою моїх занять. А документів зовсім старовинних там не було?
Сінтія знизала плечима.
— Звідки? Теофельси — рід не зі старовинних. Хоча на їхньому генеалогічному дереві коріння сягає аж Тео Хрестоносця, однак ми з тобою пречудово знаємо, що лінія ця бічна, бастардна.
Тітка вимовила останнє слово зі зневагою, вартою не доньки торговця чаєм, а власниці найблакитнішої крові.
— Їхня дворянська грамота куплена за гроші, адже перший фон Теофельс насправді звався Мьонхле і взяв гучне ім'я лише після того, як заволодів замком.
— І лист, який ви мені дали, адресований дружині цього пана — Беттіні, вродженій фон Гетц, — нетерпляче вставив Ніка. — Це я зрозумів. Так ви викупили архів?
— Тільки один лот. Зате найстаріший. За першу чверть вісімнадцятого століття. Перед тим як загорнути у подарункову упаковку, почала проглядати папери. Вони майже всі німецькою, цим жахливим незграбним шрифтом. Я перебирала аркуші без особливого інтересу — і раптом наштовхуюсь на англійську, причому легко читається!
Як годиться істинній доньці Альбіону, іноземних мов тітка не знала і не дуже розуміла, навіщо хтось ще наполягає на їх використанні, коли так зручно і просто послуговуватися англійською.