— Могло трапитися все що завгодно. — Мсьє Міньйон говорив спокійно, терпляче і зважено. Таким тоном суддя в кіно зачитує вирок. — Але ви покажіть, де за вашими свідченнями знаходився вхід до сховку.
Філ підхопив:
— У нас є бур, динаміт. Проб’ємося!
Найкраща тактика у подібній ситуації — агресивність.
— Заткніться, га? Обидва! — гаркнув Ніка. — Ви що, не розумієте? Я тут опинився вперше. Одна справа — папір, інша — реальність. Треба роздивитися, все зіставити. Дайте бінокль, Філе.
Всі поштиво замовкли. Делоні зняв із шиї бінокль, за допомогою якого Фандорін прикрив обличчя. Воно зовсім невчасно враз почервоніло.
Хвилин, мабуть, десять, він зволікав, розглядаючи через окуляри все підряд. Не бачив нічого крім водяного пилу і кам’яної поверхні безнадійного сірого відтінку. Затримався на яскравій плямі — це Капітан Флінт махав своїми яскравими крилами, оповитий, як німбом, райдужними бризками водоспаду. Оптичний ефект явно інтригував дурну птаху. Здавалося, вона хоче пірнути макітрою просто у воду.
— Ви до кінця світу будете розглядати свого папугу? — не витримав Делоні. — Чи це ви хмарками милуєтеся?
— Там щось є. — Ніколас підкрутив коліщатко. — Типу балки.
— Де?
— На виступі. Якась рівна поверхня. Схоже, не природного походження.
Філ взяв бінокль.
— Ну то й що? У такому місці сховок не облаштуєш.
— Це рештки якоїсь конструкції. Отже, іспанська копальня знаходилася саме тут.
Сінтія теж зажадала бінокля. За нею нотаріус.
Сподіваючись виграти час, Ніколас мовив:
— Треба туди піднятися. Але як це зробити?
Джерсієць роздратовано пирхнув:
— А раніше ви не могли сказати, що доведеться дертися прямовисним схилом? Ми б прихопили потрібне обладнання. Дотаємничипися! Тепер доведеться повертатися на базу!
— Агов! — долетів крик, підхоплений луною. — Все байдикуєте, археологи?
З-за повороту з'явився Фреддо. За ним із набурмосеним виглядом теліпав його нащадок з червоним волоссям.
— Я, старий бовдур, залишив у рюкзаку сигари. Хотів попихкати, а нема! — Він зупинився, оглянув партнерів. — Чого це ви такі скривлені, панове? Щось не так?
— Треба дертися он туди, — показав Делоні. — Знайдеться у вас на базі щось типу альпіністського спорядження?
Фреддо зсунув капелюха, розглядаючи водоспад. Почухав потилицю.
— У мішку є трос, скоби, молоток. Підіймач теж є. Як, малий, зможеш здертися? За окрему плату, звісно.
— Ясна річ, — швидко підтвердив Делоні. — Правда, міс Борсхед?
Хлопець кинув погляд угору, знизав плечима:
— Ну. Тільки чого туди лізти? Був я там уже. Плита там із мореного дуба, він у воді не гниє.
— Плита? Навіщо?
— А я звідкіль знаю? Стара, гладенька. Водою її всю відполірувало. А більше там нічого нема.
— От який у мене хлопчина. — Фреддо любовно потріпав сина по загривку. — Він з альпенштоком тут усі скелі облазив.
— Я маю подивитися сам. — Ніколас знову взяв бінокль, намагаючись зметикувати, для чого іспанцям знадобилося щось будувати під водоспадом.
Можна було, звісно, припустити, що у ті часи потоку ще не було, однак, за словами Мільйона, у записках королівського писаря згадується саме водоспад… Ймовірно, його якось використовували для промивання руди — от і все. Але іншого приводу зволікати магістр не бачив.
— Зможу я туди піднятися?
Юний Джордан скептично оглянув його не надто широкі плечі.
— Навряд. Спуститися — ще якось. Згори, зі схилу. Але туди довго добиратися.
— Це пусте, — швидко сказав Ніколас. — Якщо треба, значить треба.
Фреддо жував незапалену сигарилью.
— Ось що, синку, — запропонував він. — Ти сам піднімешся, заб'єш штир просто крізь воду, так? Припасуєш шків, так? Пустиш трос, причепимо підйомне крісло, так? Товариш Карков сяде, і ми його ррраз — піднімемо. З комфортом, за бізнес-класом.
На жаль, ідея була гарна. Єдине, що зміг заперечити Фандорін:
— Ви що ж, збираєтеся піднімати мене крізь крижану воду?
— Вона не крижана. Тут, у горах, льодовиків немає, висота не та. Перевірте самі.
Ніка вмочив руку в червонувато-коричневу, непрозору воду, що спадала згори. Вона, дійсно, була не надто холодною.
— Промокнете — перевдягнемо, — підбадьорив його Філ і прошепотів: — Згадайте, що поставлено на карту.
Відважна тітка сказала:
— Можете підняти мене. Просто в кріслі. Я щоранку приймаю крижаний душ!
А Фреддо вже розтовкмачував сину: