— Перший штир, довгий, заб’ємо у камінь знизу, ось тут. — Він тицьнув пальцем просто у водоспад. — Щоб підстрахувати кінець і щоб містера на підйомі не гойдало. Ти видерешся збоку від потоку, верхню залізяку вгатиш теж крізь воду, вище виступу, зрозумів?
— Що тут не зрозуміти?
Джордан почав доставати з вантажу альпіністське спорядження, а Ніколас з приреченим виглядом зняв куртку і сорочку.
— Добре, що роздягнулися. — Фреддо тицьнув йому довгий залізний прут з кільцем на кінці і молоток на каучуковій ручці. — У мене ревматизм, я під душ не полізу. Вам все одно мокнути. Зможете забити штир самостійно?
Роззуватися чи не варто? Микола Олександрович глянув у нішу, де нуртувала і розліталася бризками каламутна вода. Начхати!
Вліз у кам’яну чашу як був — у джинсах і кросівках. Волосся відразу набрало вологи, на чоло звісилося пасмо. Довкола затремтіли десятки крихітних райдуг. Холодно не було — навпаки, навіть приємно.
Він пройшов кілька метрів до стіни, по якій котився потік. Вода доходила довготелесому магістру до середини стегон.
— Сюди? — крикнув він, приміряючись.
— Краще вище! — ледь долетіло крізь шум водоспаду.
Ніка примірився. Хотів приставити гострий кінець штиря до каменя, але товща води виявилася більшою, ніж він очікував. Магістра хитнуло вперед, він занурився головою і плечима. Відскочив назад, фиркаючи і відпльовуючись.
— Все гаразд? — кричали йому.
Він мовчав, слухаючи шалений стукіт власного серця. Над головою з криком гасав Капітан Флінт.
Так само мовчки, закусивши губу, Фандорін виліз на сухе місце.
Його обступили.
— У чому справа? Щось не так?
Він витер сорочкою обличчя.
— План змінюється. Оглядатиму виступ завтра. Зараз візьмемося за фотозйомку. Поки каньйон освітлюється сонцем. Фреддо і Джо, ви можете повертатися. Сьогодні ваша допомога не знадобиться.
— Я чогось не збагну… — почав Делоні, та Ніколас непомітно йому підморгнув-той замовк і навіть пхнув ліктем нотаріуса, який теж збирався ставити запитання.
Тітка поводилася наче голубка. Сиділа під парасолькою і дивилася на племінника лагідним винуватим поглядом. Переживала.
— Ну, завтра, так завтра, — легко погодився Фреддо. — Отже, планується ще один день роботи? Без проблем. Бувайте, науковці. Ми пішли.
— Якого біса? — прошипів Делоні.
Ніколас підняв пальця: терпіння.
Кроки стишилися за рогом, але він зачекав ще хвилину-дві.
— А ось якого, — з загадковим виглядом сказав магістр, знову спускаючись до ями. — Показую фокус. І прошу вас, містере Міньйон, засвідчити, що наша сторона свої зобов’язання виконала.
Він пройшов по воді, зробив крок під струмені водоспаду і ефектно зник.
Прикро тільки, не чув, як охнули інші.
У печері
Спочатку Микола Олександрович зовсім нічого не побачив. Він покліпав, змахнув з обличчя вологу.
Спереду був суцільний морок. Ззовні нерозбірливо долітали крики, причому виокремлювався високий голос міс Борсхед. Потім пролунав плескіт, на напівпрозорій портьєрі з спадаючої води виник силует. З кректанням і фурканням крізь водоспад ліз Делоні.
— Ніку, що це?! — загорлав він. — Сховок! Ми зробили це! Вау! «Вау-вау-вау!!!» — загуло у чорному просторі.
— Ми в печері, — крикнув Фандорін. «Печері-чері-чері!!!»
— Зараз подивимось.
З кишені своєї водонепроникної куртки Філ витяг ліхтар. Промінь розітнув морок, пробіг нерівним склепом, що плавним конусом ішов угору; праворуч, доволі близько, йшла глуха стіна, під якою валялося каміння; спереду і зліва печера розширювалася і заглиблювалася — кінця не було видно.
— Що це? — Ніколас схопив джерсійця за рукав. — Світіть на землю!
У кам'яній підлозі зяяли отвори. Він були розташовані у правильному шаховому порядку, пробиті на однаковій відстані один від одного.
— Я знаю, — сказав Фандорін. — Мені доводилося читати про облаштування середньовічних копалень. Рудокопи шукали жилу, продовбуючи вниз шурфи. Потім, якщо знаходили перспективний пласт, вели у горизонтальному напрямку штреки.
— А де заховано скарб?
— Ймовірно, в одній із дірок. Обережно!
Делоні зробив кілька кроків уперед і зупинився на самісінькому краю вузького колодязя. Посвітив униз.
— Чорт, глибоко…
Підкрутив фокусування. Промінь став тоншим і сильнішим та замерехтів по печері.
— То їх тут десятки, цих дірок! Пусте. Все обшукаємо. Ось тепер нас ніщо не зіб’є!