— Тоді це краще зроблю я.
Якщо знервований папуга шкрябне або дзьобне джерсійця, грубіян може кинутися на бідного птаха, подумав Ніка.
З великою серветкою в руках він наблизився до крісла — й зупинився, як укопаний.
Папуга тягнув з-під оббивки щось тонке, чорне, довге. Спершу магістру здалося, що це хробак.
— Що це? — запитала тітка. — Для чого у кріслі дріт?
Ніка вже тримав у руках малесеньку металеву коробку. За родом діяльності йому доводилося мати справу з подібними пристроями.
— Це мініатюрний «жучок», — сказав Ніколас, холонучи. — На літієво-іонному акумуляторі. Зі флеш-пам’яттю. Реагує на частоту людської мови, в інший час відключається.
Що тут почалося!
Міс Борсхед заохала, неспроможна вимовити щось розбірливе. Француз почав кричати про порушення закону і про позови, які слід подати проти «фізичної або юридичної особи, яка вчинила цю протиправну дію». Та лютіше за всіх казився експансивний Філ, який ганьбив «скурвих синів». Він хотів знати тільки одне — хто саме приклався до цього: британська МІ-6, американське ЦРУ чи «російські Кей-джі-бі».
— Навряд чи сюди втягнута спецслужба, — заперечив Ніка. — Я трохи розбираюся у техніці подібного штабу. Такий «жучок» можна купити де завгодно. Професіонали зазвичай користуються складнішою апаратурою.
Раптом тітка припинила охати і прошепотіла:
— Якщо апаратура любительська, це ще гірше. Значить, хтось нас підслуховує не в казенних, а в особистих інтересах…
Всі замовкли, нервово озираючись. Компаньйонам спала однакова думка: а якщо за ними ще й підглядають?
— Перше, що я зроблю в порту — куплю прилад для виявлення шпигунської апаратури, — пригрозив Делоні, звертаючись до люстри. — І пройдуся з ним по всіх трьох наших каютах. Тому, хто влаштував це паскудство, не пощастить! Це буде скандал на всю Англію!
— І Францію, — пообіцяв мсьє Міньйон, войовниче пригрозивши все тій же люстрі. — Несанкціоноване вторгнення у приватне життя є порушенням цілого ряду законів. А саме, відповідно до законодавства Французької республіки…
Він почав перераховувати якісь статті й параграфи, а міс Норсхед шепнула Ніколасові:
— Викоти мене на терасу. Я маю тобі дещо сказати.
Коли вони опинилася назовні, де дув вітер і шуміли хвилі, тітка взяла його за руку. В її очах стояли сльози.
— Вибач мені, Нікі. Я стара азартна дурепа! Думала: яка захоплива пригода, а це, виявляється, зовсім не іграшки. Я втягнула тебе в паскудну історію. Хто міг засунути в крісло цю гидоту?
На цей рахунок у Фандоріна було кілька версій, але в даний момент його більше цікавило інше.
— Хто б це не був, ясно ось що. По-перше, ця людина або люди знають про скарб і жваво цікавляться його пошуками. А по-друге, тому, хто прослуховував наші розмови, відомо, що ми з вами самозванці й ніякого ключа до сховку в нас немає. Гру закінчено. Треба зізнаватися.
Сінтія подумала трохи, затрясла головою.
— Нічого подібного. Перший лист, згадай, ти читав очима. А з другого прочитав вголос лише початок. Потім батлер приніс чай і ми перемістилися на терасу. Той, хто нас підслуховував, не може знати, що ми блефуємо. Коли ми повернулися до каюти, говорив в основному Делоні, а ми з тобою більше слухали й демонстрували, буцім нам усе відомо…
Вона має рацію, подумав Ніка. Так і є.
— У що я тебе вплутала! — пробелькотіла тітка. — Мені це не подобається, зовсім не подобається! Я вже хай, у мене нікого немає, але в тебе родина… Хочеш, я повернуся до каюти і в усьому зізнаюся? До дідька скарб! Тим більше ти маєш рацію: ми все одно не знаємо, як його шукати. Вези мене до них! Ми сходимо з дистанції.
Магістр історії дивився на лінію горизонту, над якою рожевими пір'їнами пушилися хмари, і не квапився погоджуватися.
— … Ні, — сказав він нарешті. — Якщо я зійду з дистанції, це буде ятрити мене всю решту життя.
— Мене теж! — прошепотіла стара леді. — Як буде, так і буде, Нік. Британці не відступають.
Вона простягла йому свою кістляву зморшкувату руку, і Фандорін потис її.
— А росіяни не здаються, — з тяжким зітханням мовив він.
ЛЕГКИЙ ФРЕГАТ «ЛАСТІВКА»
(весна 1702 р.)
Розділ перший
Життя і судження Андоку-Мінхера-Каброна-Трюка