– Чому ви не звернетесь безпосередньо до влади?
– Бо тоді б Костел був би в цю справу замішаний. А Костел ніколи і нікуди не вмішується.
Држевецька значуще посміхнулася та відпила кілька ковтків кави.
– І що тоді зі мною? – допитувалася Потоцька
– Прошу пробачити щирість, пані Елю. За документами пані є німфоманкою, спійманою на, скористуюся евфемізмом, кричущій недбалості у слідстві, і в карному порядку посланою для вивчення архівних справ. Ваш новий колега є злодієм, комбінатором–шахраєм, замішаним в корупційні дії. Доказів проти вас, нібито, і немає, але течки, що знаходяться у моєму володінні, містять драматичний матеріал. – Држевецька відставила паперовий стаканчик. – Але дуже прошу не брати всього цього дуже близько до серця, пані Елю. Ніхто його не побачить.
Потоцька глянула з розумінням. Алюзія дійшла до неї досконало.
– Контактувати з вами буде сестра Юстина, а їй, в разі будь–яких проблем, теж ніхто не повірить, бо то справжнісінька ненормальна.
– Не зрозуміла?
– Її вже не одноразово лічили в психіатричних закладах, безрезультатно, вона приймала участь в багатьох терапевтичних заходах, багато разів в неї виникали напади шалю, і тоді її забирала "швидка". А ще вона бачила Сатану. Навіть коли вона буде присягати, ніхто їй не повірить
– Аж така жертовна? Бо здогадуюсь, що всі ті довідки вона повинна була влаштувати сама?
– Сестра Юстина – це дуже глибоко віруюча особа. А самопожертва для католика є найбільшою чеснотою.
Таааак…
Потоцька, хоча палила дуже рідко, несподівано почула, що їй хочеться запалити сигарету. Інстинктивно потерла губи. І в цей момент Држевецька здивувала її ще раз. Вона відкрила свою торбинку та витягла звідти нерозпечатану пачку сигарет та одноразову запальничку. Поклала на стіл та посунула все це до Елі.
– Прошу не турбуватися. Мені дим не заважає.
– Але ж звідки?...
– Костел може передбачити багато речей, – пожартувала Држевецька.
Коли Потоцька після довгої хвилі та з великим полегшенням затягнулася димом, директорка повернулася до розмови.
– Прошу нічого не боятися з нашої сторони. Ми не проводимо документації, як поліція. Всі таємниці переказуються далі в ході сповіді. Тож, ніщо і ніколи не випливе назовні. Запевняю вас.
– О'кей! О'кей! – Потоцька глибоко затяглася. Вона намагалася зібрати думки. Інстинктивно роздивилася по веселих обличчях. Цікаво, а про що вони, власне, думали. Очима уяви вона побачила над кожною головою "димки", як в коміксах: "Вечеря", "Вечір з дівчиною", "Вечеря", "Дурне забивання голови до колоквіуму", "Вечеря"… А от над її головою повинен з'явитися "димок": "Вирішення остаточних проблем існування світу разом з Костелом, чи як зробитися мученицею". Жах!
– Тоді прошу конкретніше. Чого ви очікуєте від мене? – кинула вона, вже не витримуючи ухилень директорки з кадрів.
Усмішка Држевецької незмінно залишалася десь між позначками "таємнича" та "підступна".
– Добре питання, – відповіла вона. Воно дозволить мені довести, що пані може почувати себе повністю в безпеці. Від нас і справді ніщо і ніколи не витече.
– Бо? – перебила її Потоцька.
– Бо я і справді не знаю, чого Вісімка від пані очікує. Моїм завданням було тільки проведення попередньої розмови. Так що, навіть на тортурах я не зможу зізнатися, в що пані замішана. Система просто досконала.
– Ага, чи то, кого я маю забити, дізнаюся тільки від тої божевільної, сестри Юстини? – здогадалася поліцейська.
– А в її можливі зізнання ніхто не повірить. Вірно?
Држевецька кивнула.
– Чудово, чи не правда? Ніхто нічого не знає, а якщо знає, то це психічно хворий.
Потоцька підтвердила рухом голови.
– Тааак… А чому ви самі цим не займетеся?
– Оскільки Костьол на цьому світі не проводить ніяких оперативних дій. Про це я вже згадувала.
– Але ж все це, мабуть, жарти?
– Ой, пані начиталася про єзуїтів та Опус Деі, але ж все воно не так. То не є правдою, нібито ми скупимося єзуїтам на калашникови, – зажартувала вона. – Ми й насправді не проводимо оперативних дій в цьому світі. То не є нашою спеціальністю чи сферою діяльності.
– Розумію, що раз вже пані згадала про калаші, то очікуєте стрілянини та мордобою. – Потоцька злегка прикусила губи. – В зв'язку з цим у мене питання. Якщо мене вб'ють, і я зроблюся мученицею, я відразу ж піду до неба?
Држевецька глибоко заглянула їй в очі і відповіла абсолютно поважно: