– Боже мій! Відчепіть його! – вигукнув Вуйчицький.
– А як же. А якщо тип ще живий і має рушницю? Я виходжу йому на допомогу, а він в мене стріляє.
– Я вас дуже прошу, зробіть щось!
Барський голосно вилаявся. Він трохи звернув і врізався в ліхтарний стовп на дорозі. Чоловік, який лежав перед автомобілем, тепер точно був мертвий.
Вони здали назад і спокійно поїхали далі.
Павліцький привів їх до причалу над озером. У цей час, коли поволі спадали сутінки, вони відчули там легкий освіжаючий вітерець. Біля самого пірсу серед дерев сховалася невелика альтанка з розкладними стільцями і навіть холодильником. Майор встановив на пірсі туристичний стіл, на який поставив тацю із сиром, дуже охолоджену воду, вино та набір склянок.
– Розумієте, після цієї операції пан Барський нам дуже сподобався.
Потоцька хотіла запитати, чому його не взяли під охорону і не розповіли йому про все, але прикусила язика. Вона сама знала відповідь: він був не свій! Чого він хотів і кого представляв, невідомо. А чужих в родину не приймають.
– Як і очікувалося, завдяки інформації від Зубжицького, він діяв далі. І дуже ефективно.
– Ви слідкували за мною? – запитав Барський.
– Звичайно. Ви були надто важливою фігурою в усьому театрі.
Майор був напрочуд чесним.
Потоцька раптом відсмикнулася.
– І ви не знали, що Марчіну загрожує небезпека?
Павліцький усміхнувся, ковтнувши води.
– А як пані вважає? – Він зробив ще один ковток. – Ви думаєте, що ми ідіоти?
– Ні! Ви такі ж свині, як і ті інші!
Майор насмішкувато подивився на неї і демонстративно вклонився.
– Так воно і є
Барський сміявся про себе. Вино було чудове, як і сир, хоча він уникав зрілих сирів, як чуми. Не оминув його уваги і факт, що доріжка, що вела від будинку до причалу, була ретельно розчищена від листя, а всередині альтанку вимили, як операційну. Він уже звик, що для людей двадцять першого століття день, проведений без щітки та ганчірки, – марно витрачений день. Але він не розумів, як їсти сир, який пахне старим брудним носком. Майор здивував його ще більше. Він подивився на годинник і сказав:
– Здається, моя дочка повернулася з роботи. Може попросити її подати нам обід сюди?
– Раз пан такий добрий. – Потоцька явно не пов’язувала свою огиду до цього чоловіка з пропозицією підкріпитися. – Тільки благаю. Я не їм нічого жирного.
– Я теж йду в ногу з часом. Сашимі? – запитав Павліцький.
Еля кивнула з усмішкою. На запитальний погляд Барського вона відповіла:
– Це сира риба.
– І що з нею роблять?
– Ну... кладуть до рота, жують і ковтають.
– Ага, – кивнув Барський, але в ту ж мить подумав, що знову заблукав у цій капіталістичній реальності. Мало того, що протягом дня вони миють все по кілька разів, включаючи себе і міські тротуари, а ввечері їдять сире м'ясо і тухлий сир, який запивають сирою водою. Мабуть тому вони такі багаті. Вони витрачають купу грошей на миючі засоби та електронні гаджети.
– Повертаючись до справи... – продовжив через деякий час Павліцький, написавши смс доньці. – Завдяки вам ми багато чого дізналися. Шкода, що вас убили.
– Дякую за щире співчуття, – іронізував Барський.
Павліцький скоса подивився на нього.
– Ми вирішили пана воскресити. Але не я, тому що на той час мене фактично відсторонили…
Потоцька похитала головою.
– В цих закладах якась діє якась карусель? Те, що кидає людину вліво, вправо, вперед і назад.
– Це політика», – прокоментував її слова майор.
– А я вважала, нібито мова йде про спецслужби...
– Важко відрізнити одне від іншого.
– Як ви хотіли мене воскресити? – зацікавився Барський.
– У міру наших можливостей. У нас на складі зброї не було сили Ісуса, – пожартував Павліцький.
– Тобто ?
– Ми пустили чутку, що ти живий. У відповідних колах спецслужб, звичайно.
Барський почав сміятися.
– Геніально.
– Правда? – майор виглядав задоволеним.
– Нехай загубляться у пошуках вашої особи, нехай їх холера візьме. Нехай наздогадуються про те, що нам, завдяки вам, відомо. Вони втратять нерви і зроблять помилку.
Потоцька голосно пирхнула.
– Але тут ви перециганили самі себе, – сказала вона й закрила обличчя руками.
Павліцький багатозначно подивився на неї.
– Саме так.
Барський іронізував.
– Холера ясна, Підступність долі незмірна. Ви сказали шукати живий труп, а... А вони його знайшли!
– Ми думали, що вони вб'ють пана, і все. Заради певності.
Майор не щадив Марчіна.
Потоцька закусила губу і щось сердито прошипіла.