Потоцька неспокійно порушилася.
– Господи, як же це можна було впізнати?
– Ой, пані ж не пам'ятає тих часів і не знає історії нашої країни. Сама вона була з "Солідарності", а у кожного в голові було вбивство Попелушки[10] і маса подібних історій.
– Хто був цей Попелушко? – Потоцька добре заграла правдиву британку.
– Неважно, – перебив її Майхржак. – Пізніше поясню.
– Жінка схоронилася в кущах, – продовжив сюжет лікар. – Вона бачила, як ті троє схопили свою жертву, чимось його вдарили. Потім обшук, забрали буквально все, мало не розібрали догола. Потім ще раз дали по голові і вкинули до озерця, з якимось обтяженням, щоб не виплив.
– І що? – допитувалась Потоцька про подробиці.
– А нічого. Нападники перевірили навкруги, чи не залишили чогось, влізли до автомобіля і від'їхали. Жінка відстебнула лижі і побігла до озера. Якимось чудом вона витягла чоловіка з льодяної води і почала його реанімувати.
– Ну, ні, – обурилася Потоцька. – Якщо ви до того скажете ще, що вона була лікаркю, а3о ж кваліфікованим рятівником, то не повірю в подібний збіг обставин.
Тепер вже завідувач явно жахнувся.
– Прошу пані, я вважаю, що пані ніколи не зрозуміє того, що тоді діялося. То була війна! Конспіраційна, жорстока, страшна війна! Баба була з "Солідарності". Люди ще добре пам'ятали історію Попелушки, а тут все повторювалося. Вороги забили нашого! Вона його не реанімувала – вона за нього воювала! Билась!!! Дай Бог, щоб пані ніколи не мала спосібності переконатися самій, на що здольна жінка, яку довели до останнього!
– О, а в це я як раз повірю… – кивнула головою Потоцька.
– Тоді майже кожен знав підстави реанімації. Як це воно буває на війні.
– Їй вдалося його врятувати?
– Чоловік відновив дихання, але ж в тих умовах їй не вдалося його перебинтувати. Зі своїх лиж та гілок вона зробила тобоган і тягнула його на власному паскові. Декілька кілометрів в мороз.
– В це, як раз, теж повірю, – повторила Потоцька.
– Але ж до шпиталю вона завезти його не могла…
– Це ж чому? – жінка знову перебила лікаря, граючи свою роль іноземки.
– Ой! – на цей раз Майхржак виручив лікаря. – Бо тоді б приїхали есдеки, забрали б його і вбили. Все це їй треба було зробити в таємниці.
Завідувач підтвердив рухом голови
– Саме так, – зітхнув. – Повна конспірація, фальшиві документи, всі лікарі з "Солідарності".
– Як я розумію, його врятували.
– Врятували, але повністю чоловік в себе не прийшов. Він нічого не пам'ятав. Був майже як дитина. Його відвезли до якогось костельного центру і саме там укрили.
Майхржак і Потоцька обмінялися поглядами. Помилка з підручника. На щастя, завідуючий нічого не помітив.
– Потім в нашій країні сталися відомі зміни. Круглий Стіл, свобода, повалення комунізму і… все якось прийшло до норми. А пацієнт потрапив до нас.
– В якому він стані?
– Ну що ж, дякуючи реабілітації, ходить, самостійно їсть, якщо підставити йому миску під ніс, самостійно користується туалетом, якщо його до нього запровадити. З ним мало клопоту. Нічого не пам'ятає. Відзивається односкладово. Якби спав наяву. То значить…, – раптом лікар сіпнувся. – Таким його стан був протягом майже двадцяти років.
– І коли наступила зміна? – допитувалася Потоцька.
– Хмм… Те, що я скажу, є досить дивним. Пару місяців тому приїхала комісія з Варшави. Деяких пацієнтів забрали на спеціальні дослідження на якомусь суперсучасному обладнанні. Іх документи були дуже загальними.
– Як це, на дослідження? – перебив його Майхржак. – Вам не сказали, на які?
– В мене є весь перелік тієї нової апаратури, яку намірялися випробувати на хворих.
– Ага, і їм забракло психів в Варшаві?
Лікар таємничо посміхнувся.
– Я б хотів сказати "отож, власне", але ж ні. Вони шукали певних хворих, схоже, по всій Польщі. То мали бути пацієнти з справною моторикою, з розладами пам'яті, з втратою вищої мозкової діяльності… Але ж я б міг вам ці захворювання цитувати з годину.
– А що сталося, коли пацієнт повернувся з Варшави? – копав далі Майхржак.
– Почався якийсь дивний процес, якого я не розумію. Пацієнт… – знову лікар стишив голос.
– Так?
– Він став майже нормальним. Починає пригадувати різні речі з минулого. Починає…
– На ньому провели якусь операцію? – випитували поліцейські.
– З того, що мені відомо, то, скоріше за все, ні.
Лікар робився все більш таємничим.
– А те нове обладнання, про яке ви згадували?
– Воно служить виключно для діагностики. Те, що вони робили, я б назвав, скоріше, чимось начебто як калібрація. Обладнання, не людей.
Потоцька, удаючи, нібито бажає розім'яти кістки, встала й підійшла до панорамного вікна. Але ж Макабри в радіусі зору не було.
10
Єжі Попелушко – римсько–католицький священик з Польщі, капелан і активний прихильник профспілки "Солідарність". 13 жовтня 1984 року близько Гданська була підлаштована автомобільна аварія, щоб убити Єжі Попелюшко, але йому вдалося уникнути загибелі. Альтернативним планом було його викрадення, яке було скоєно 19 жовтня 1984 року. У цей день автомобіль ЄжиПопелушко був зупинений на шосе Варшава – Торунь трьома офіцерами Служби Безпеки, один з яких був у формі співробітника дорожньої міліції. Священик був жорстоко побитий. Потім його тіло кинули у водосховищі річки Вісли біля Влоцлавек, де і було знайдено 30 жовтня 1984 року. Новина про політичне вбивство стала причиною заворушень по всій Польщі, а вбивці і один з їх начальників були засуджені за злочин.