Макабра вдарив по педалі газу, і лімузин викотився на гравійну дорогу серед дерев. Майхржак скривився.
– З глузду з'їхала? А якщо він комусь скаже?
– Запевняю тебе, що це він не повторить нікому на світі, – хихотіла поліцейська.
– Боже… Ну і команда мені дісталася. Одна удає англійку, а потім по–польськи говорить, другий садовий шланг пиздить, а….
– А третій з самого початку накачується коньяком, – продовжила Потоцька. – І дійсно, воєводське управління повинно нами гордитися.
– І все це ми робимо, катаючись на машині, вкраденій з поліцейської стоянки! – с гордістю в голосі додав Макабра.
Довгий час їхали, не одзиваючись ні словом. Головна дорога була такою ж пустою, як і раніше. І такою ж красивою. Серпантини, густий ліс, що приводив на думку ті прадавні пущі, про які читали в книжках. Кондиціонер поволі усипляв, чоловік просто западав в м'якеньке шкіряне сидіння. Потоцьку несподівано розбудив вереск Майхржака.
– Свиничка[11]! Там, там! Свиничка. Затримай!
Дівчина блискавично прийшла в себе, уявляючи собі на дорозі бандита з шматом кабелю в свинцевій оболонці в руці. Але ж ні. Надінспекторові вдалося помітити на стоянці при дорозі гриль з безсмертною ковбасою, смаженою в хмарі вихлопних газів від проїжджаючих машин. Звідсіля і назва, хоча і не дуже адекватна, тому що бензин вже був без свинцю.
– Ви що, збираєтесь їсти цей шайзфуд? – спитала вона, зрештою, без потреби, бо коли Макабра зупинився пообіч на піску, обидва чоловіки вискочили назовні блискавично, немов на тренуванні з аварійної евакуації.
– Мені, будь ласка, дві, – замовив Майхржак. – Більш припалені. І пиво!
– Концесії не маємо. Є тільки безалкогольне.
– Добре. Тоді мені з семивідсотковим вмістом без алкоголю.
– А мені – три, – командував Макабра. – І дві булки. І на додаток тільки гірчиця.
– Ви що, і справді збираєтесь це їсти? – Потоцька вийшла останньою, заплутавшись у шлангові під ногами.
– О, а пані прекрасно говорить польською, – звернувся до неї з усміхом продавець. – І довго пані вчила?
Дівчина проігнорувала його.
– Мені б хотілося побачити банку, – сказала вона, коли той підсунув їй квашену капусту. – І тільки не кажіть, що цей бруд з бочки.
– Англійка, – дещо белькочучи пояснив Макабра з половиною булки в роті.
– Ага, – продавець зрозумів це по–своєму.
– Екологічна капуста, – почав він пояснювати, намагаючись говорити чітко і виразно.
– Та щоб ти здох!
– Та не нарікай. – Майхржак з невеличким підносом провів її до столика, зробленого з великого стовбура. Сидіннями служили менші пеньки, тому Потоцька не знала, що робити з колінами: або ж сидіти, широко розставивши ноги, що через коротку спідницю було, скоріше, не бажаним, або боком. – Це, можливо, останній об'єкт культурної спадщини в порівнянні усіма придорожніми закусочними. Остання святиня насолоди з світу цього.
– А свиничка добра, – ствердив Макабра.
– Але ж це найгірший вид ковбаси, – не погодилася з ним Потоцька.
– Ну, може власне тому.
– Тоді чому ти вдома не їсиш всіх тих перемелених хрящів, очей, шкіри та кишок?
– Ти не зрозумієш. Різниця поколінь, – сержант не здавався.
Але ж, можливо, Еля здогадувалася, що зараз відчувають хлопці. Настрій та смак канікул. Подорожей, куди очі дивляться, по Польщі, куди завгодно. Вона і сама розмріялася. Це сонце, піщаний під'їзд, хвойний ліс… Таких хвилин в своєму житті вона зібрала мало. Еля була містянкою з переконання і з розсудку. Її більше притягало велике місто.
– А може б нам скочити на пару днів до Карпача[12]?Що там у нас за справа, яку ми одержали заради камуфляжу?
– Якийсь молодий, якому я все доручив, вже закінчує роботу. Ми тільки підпишемо та підставимо груди під ордени.
– Шик. Пані директор Држевецька теж не дозволить нас скривдити. Так що парочку днів в Карпачі витяти можна.
– А я б поїхав до Хелю[13], – признав раптом Макабра. – Ніколи там не був.
– Як упремося. – Потоцька знизала плечима. – Можна розширити слідство на афери в риболовлі, або ж в військовому флоті.
– Хмм?
– У завідуючого зараз така непевна хода, що схожий на моряка. Можемо перевірити і цей слід.
Майхржак почав сміятися, але ж через хвильку обличчя його споважніло.
– Спонсор може бути щедрим, – сказав, як тільки проковтнув шматок ковбаси. – Але ж не забувай ось про що. Спонсор ніколи не пробачає. На відміну від шефів з управління, з якими таке трапитися може. Спонсор, – повторив він, – якщо не дістане того, чого бажає… може бути дуже жорстоким.
11
На самому ділі Майхржак кричав: "Ołowianka" від слова "ołów" – "свинець". Звичайно, можна було б назвати ковбасу "свинцевою", але ж це не передає любові поляків до неї. Тому і "свиничка", тим більше, що тут і "свиня" чутна…
12
Карпач – місто в південно–західній Польщі, біля підніжжя гори Снєжка, на річці Ломниця. Місто відоме з 16–го сторіччя як селище золотошукачів і авантюристів. Карпач розташований в самому високому гірському регіоні Польщі, на кордоні з Чехією, – в горах Карконоше.
13
Хель – місто у Польщі, входить до Поморського воєводства, Пуцький повят. Розташований на однойменній косі в Балтійському морі.