– Ну так, – підійняв розмову Майхржак. – Якщо це має бути викрадення, тоді нас трьох повинно вистачити.
– Антитерористичної групи нам і так ніхто не дасть, – зовсім доречно додала Потоцька.
– А що ж там з тою курйозною нагрівальною системою? Дізналась про щось?
– Переслала знімки знайомому архітекторові, який спочатку відповів, що на опалювальних системах не знається, але на перший погляд – все в порядку. При чому, і дійсно, встановлювання будь–чого перед самим продажем об'єкту є річчю безглуздою, але ж він бачив у будівництві ще більші безглуздя і дурниці.
– І ти не приперла його до стіни?
Поліцейська знизала плечима.
– Коли вже ми говоримо про конспіративну теорію історії, сказав, що у божевільному домі трапитися може все, що завгодно.
– Хмм.
Макабра поглянув на годинник.
– Вважаю, що нам вже треба іти. Машину поставимо метрах у восьмистах далі, я там знайшов такий лісовий тракт.
– А далі пішки? – запитав Майхржак. – Через ліс потрапимо?
Сержант кивнув головою.
– Потрапимо, – тихо сказав він. – Більше за все я боюсь, що дехто не потрапить вночі назад до автомобілю. Особливо, як щось почнеться.
Потоцька зашипіла мов шалена кішка.
– Ви за себе кажіть. А я потраплю.
– А ти багато разів бігала лісом вночі? – буркнув надінспектор.
– За себе кажи, – повторила Еля.
– А ті тонни припасів, які купила собі в спортивному магазин?
– А що? Ти вважаєш, що стану сидіти в дикому лісі в літній сукні? Я купила штани, чорну куртку і…
Не скінчила, Майхржак закинув наступне підступне запитання:
– І? Що там брякало у сумці?
– Контейнери з засобами проти комарів, комах, мурашок, кліщів і… І таке різне.
Сержант тільки крутив головою.
Майхржак блискавично підірвався, одночасно витягуючи пістолет. Щось продиралося в заростях з галасом, сопінням та шелестом. Він тяжко зітхнув і сховав зброю. Потоцька мало не впустила термосу з кавою, за яким добру годину тому пішла до автомобілю.
– Чорти б їх всіх забрали! Тут всюди ями та коріння.
– Знаєш, чому я тебе не застрелив? – спитав Майхржак.
– Чому? – дівчина була явно зацікавлена.
– Бо десь метрах в п'ятнадцяти пересувається хмара концентрованого смороду засобів проти комах.
– Ага! Скажи це ще тим комахам, яким той сморід глибоко до сраки. – Макабра сповз зі спостережного пункту на похилій гілці найближчого дерева. – А кава ще тепла? – спитав він.
– Окріп, – обурено відповіла Еля.
Термос в неї був від батька, родом він був з розпродажу майна якоїсь армії, і був він супер. Сталевий, зі спеціальною ручкою, важкий як сотня чортів, ним можна було бруківку забивати, але ж температуру він утримував краще за сучасні хай–техи з магазинів, де ціни починалися від чотирьох цифр.
– Щось тут змінилося? – агресивно спитала вона.
Всі троє сховалися за невеличким пагорбом, віддаленим від зовнішньої огорожі метрів на двадцять. Центр був дуже добре освітлений; окрім двох рядів ліхтарів, кожен з будинків комплексу мав ще освітлення над вхідними дверима. Під'їзди були теж добре видними з цієї сторони. З тилу, де вид заслоняли будинки, вони ніяких акцій не очікували, схил з тієї сторони був дуже крутий, щоб ризикувати. Так що теоретично вони мали досконалі умови для спостереження.
– Що?– Майхржак мотнув головою, якби тільки що прийшов то тями.
– Я питала, чи щось змінилося?
– Так. Кількість комарів, що пролітають справа наліво збільшилася у ступені, що будить найбільше занепокоєння.
Сержант віддав дівчині пусту кришку від термосу.
– І справді – окріп. Кава – супер!
– Я теж попрошу, – Майхржак затримався в половні руху. – Гляньте, – показав він рукою в напрямку лікарні.
Всі швидко повернулися туди. Головний будинок, там, де знаходилися палати хворих, був у вогні. Він не тлів, не запалав, не димив. Просто став весь у вогні. У Потоцької виникло враження, буцімто все це їй сниться. Вона ж дивилася в ту сторону буквально дві секунди тому.
– Що?... Що?... Коли це сталося? Яким чином?
Всі стояли, шоковані, навіть не знаючи, а як реагувати. Вони не могли повірити в те, що бачили. До них не доходив ніякий галас, не було ніякого тріску деревини, що горить, зовсім нічого.
– О, той другий – теж. – Сержант витяг руку в сторону адміністративного будинку, в якому мешкав завідувач та решта персоналу. – Я їбу…
Майхржак і Потоцька подивились один на одного. Зробилося значно видніше.
– І що далі? – спитав надінспектор.