Дівчина тільки стисла плечима.
– А всередині ж люди, чи ні?
Чоловік підтвердив, кивнувши головою.
Всі троє дивилися на пожежу, як скам'янілі. Сержант, хіба, не міг повірити в те, що бачить.
Майхржак витяг з кишені мобільний телефон.
– Мабуть, подзвоню пожарника.
– Але ж не зі свого телефону.
– Звичайно ж, що не з свого.
– У них буде записаний твій голос.
– То що мені робити? Надіслати їм SMS? – допитувався поліцейський.
Схвильований, він розкрив свій мобільний телефон.
– Чорт, а до того ще й не в зоні зв'язку.
Потоцька витягла і свій апарат.
– Курка варена… І я теж не в радіусі доступу.
Один лише Макабра не поліз до кишені. З якоюсь фаталістичною зреченістю він лише махнув рукою.
– Вони включили глушіння, – буркнув сержант. – Професіонали довбані.
– Але ж там люди…
Якийсь потворний крик, що дійшов до них від сторони будинків, несподівано перервав цю абсурдну ситуацію та вирвав всіх трьох з ступору. Вони кинулися уперед. Півтора десятки кроків та огорожа. Двометрова, щоб її, з сітки з дуже малими отворами, щоб вставити туди черевик. Для обох чоловіків огорожа перешкодою не була: підскок, захват верхнього краю, перекид руки, а потім і ніг – і вони вже були на другій стороні. Потоцька ж тільки пнула сітку ногою. Але ж то нічого не дало. Розлючена, дівчина рушила до брами. Щось – або аварія, або вогонь – дійшло до трансформаторів і привело до того, що світло ліхтарів почало мерехтіти. Немовби в гігантському стробоскопі, Потоцька побачила якісь постаті у дворі будинку для хворих – рухалися вони хаотично, хтось горів. Потоцька минула відкриту браму. Краєм ока зауважила, що будиночок сторожі був пустий. Дівчина бігла далі, коли хтось схопив її за плече.
– Валимо звідси.
Макабра в дрижачому світлі був неначе зомбі.
– А вони?
– Ми тут вже нічим не зарадимо, а як нас схоплять – то могила.
Він потягнув Потоцьку через браму в сторону лісу.
– Швидше, псякрев! Олек побіг далі по дорозі, може щось винюхає.
– Але ж там люди…
– Були. Зустрічаємося через декілька хвилин біля машини. Я піду по цій лівій стежці. – Потоцькій він указав протилежний напрямок. Ще дав їй свисток. – Пам'ятай, зброєю не користуватися. Коли що, свисти, ми будемо близько. І, може, ще їх дістанемо.
– Кого? – допитувалась дівчина.
– Тих, хто все це зробив. Як побачиш їх, свисти та втікай. Ну, швидко!...
Через секунду вона залишилася одна перед стіною лісу. Інстинктивно обернулась дозаду. Господи Ісусе! Електричне світло згасло, але ж і далів було досить ясно. Пожежа розходилася блискавично. Дівчина рушила поміж дерева. Несподівано вона втратила всю свою зарозумілість. Вона навіть не була впевнена, чи знає, де знаходиться їхня машина. Потоцька не могла зібрати свої думки. Це ж якийсь жах! Холера, що ж сталося? І весь час вона не могла допустити думки, нібито хтось міг підпалити лікарню? Що сталося? Вона вдарилася об якусь гілку, і тут почула чийсь голос.
– Крисек, це ти? – питання прозвучало в неї за спиною.
Потоцька інстинктивно завмерла. Не нахилялася, не ховалась, їй не хотілося навіть шелеснути. Чорт, як же звуть Макабру? Може і Крисек. Але ж чи був то голос Майхржака? В паніці вона не мала ні найменшого поняття. Де ж свисток? Ага, сама ж сховала його до карману куртки, так що зараз не могла його вийняти. Витвір найновішої технології, який захищав від усього навкруги, шелестів, як колишня "болонья". Дівчина затримала дихання. Очі поволі звикали до темряви. І через хвилю вона побачила їх. А власне, навіть не їх, а відблиск вогню на обличчях. Троє чоловіків. Один поволі підходив все ближче. Вона не могла бачити, чи є в нього зброя в руці. Той зближався крок за кроком, поволі і дуже обережно. Двоє з них були вдягнені в чорне, але ж вогонь виразно відбивався від облич. А от її крилося в темряві. Потоцька одерев'яніла від жаху. Але ж вперше в житті дякувала Богу за те, як виглядає. Адреналін швидко наповнив їй мозок. Ще один крок чоловіка, і ще один… Вона розмахнулася і з усієї сили вдарила його металевим термосом по голові. Той застиг на секунду, закриваючи обличчя. Потоцька зробила крок уперед і коліном провела удар в пах. Ударений застогнав і опустив долоні, а тоді дівчина провела другий удар, знизу, тримаючи термос обома руками. Чоловік отримав у підборіддя і повалився назад, як персонаж мультфільму. Але ж обернутися, щоб втекти, Потоцька не встигла. Другий з чоловіків напевне був десантником. Він підскочив до неї так швидко, що дівчина не могла навіть заслонитися. Удар в живіт її буквально паралізував. Вмить Еля забула про всі тренінги, які пройшла, і як кожна жінка просто заверещала: