– Але ж які таємниці я мала б з тебе виривати? – простогнала дівчина. – Знаєш якісь?
– Ну добре, добре, я ж міліціонер. Може тебе цікавить, хоча б, внутрішня організація органів міліції!
Чоловіки, що сиділи спереду, вибухнули настільки істеричним сміхом, що автомобіль мало не зіткнувся зі стовпом найближчого ліхтаря. Тільки у Потоцької був смутний вираз обличчя. Якось дуже лагідно вона глянула на Барського і прошепотіла:
– Ну так, звичайно.
От же, псякрев! Вона одна, хоча й негритянка, справді не була схожою на агента закордонних служб. Марчін відчував, що її несподіваний смуток не був удаваним. На щастя водій затримав величезний, безшелесний автомобіль під якимось розложистим деревом.
– Звідси вже недалеко, валяйте пішака, щоб ніхто не помітив трефної машини, – запропонував Макабра.
– А ти? – Майхржак зняв з себе куртку і передав Потоцькій, щоб та накинула її Барському на плечі.
– А я займуся машиною. Коли що, контакт телефоном, п'ятий номер зі списку.
– О'кей.
Вони вийшли, розглянулися навкруги, хоча такої потреби і не було. В цій багатій дільниці з вілл в цю пору ніхто з вікон не виглядав. Так що ніхто і не помітив, як вони пройшли ті декілька сотень метрів.
Барський атакував тільки тоді, коли Потоцька відкривала хвіртку до саду. Він вдарив Майхржака в голову так сильно, що той відсахнувся, усівся на тротуар, а потім звалився. Потоцька схопила напасника за руку, але ж той легко вирвався і націлив удар, від якого череп міг тріснути. Так що діяла вона інстинктивно.
– Жінку б'єш?! – запищала найтоншим голосом, який змогла з себе видобути.
– Жінку?
Цим вона настільки захопила чоловіка зненацька, що він завмер на половині руху, і тут вона застібнула наручники на його зап'ясті. Потім оберт, важіль, крок вперед, і ось вона застібнула їх на другій руці. Вона вже трохи знала і розуміла цього типа з іншої епохи. В усякому разі, інстинкт її не підвів.
– Ну… – Потоцька витерла піт з чола. – Збирайся, командос ченстоховський, – буркнула вона Майхржакові. – Пішли.
До тями вона прийшла в невигідній позі, наполовину сидячи, наполовину лежачи на вкладених під стіною подушках. Майхржак нахилявся над нею, і вираз його обличчя не обіцяв нічого доброго.
– На варті спиш? – гостро кинув він.
Еля намагалася безпорадно підвестися, але Майхржак проігнорував біль її занімілих м'язів і дівчині не допоміг. Барського вони помістили в спальні, де той відразу ж заснув. Забагато хімії в жилах, завеликий шок по прибуттю до Вроцлава. Якось безглуздо їм було тримати гостя в ліжку в наручниках, а на вікнах, в силу звичаю, ніяких решіток не було. Так що теоретично він міг втекти в будь–яку мить. Тоді постановили стояти на варті, сидячі в коридорі при відхилених дверях спальні, і як раз була її черга. Чорт! Але ж вона теж була змучена.
– Пішли, кави нап'ємося, – трохи заспокоївся Майхржак.
Вони зійшли до великого салону, поєднаного з просторою кухнею. Через панорамні вікна були видні густі дерева, освітлені сонцем при заході. Вони оточували сад, а точніше, ідеально пострижений газон з декількома укладеними за правилами моди та смаку каменюками. Прекрасне місце, якщо говорити про непрошених "заглядайків". Непоміченим підійти не можна.
Майхржак включив кавоварку.
– Ти вважаєш, що не втече, – показав він головою на сходи, що вели до коридору і спальні.
Еля знизала плечима.
– Він якийсь не такий, – буркнула Потоцька.
– Не такий? В тому сенсі, що від нього втекла ціла епоха?
– І так, і ні. Мені латте, – указала вона підборіддям на експрес, який обслуговував Майхржак. – Він веде себе якось дивно.
– Він одурілий. Двадцять років затишної лікарні, а тут несподівано… – аналізував Майхржак.
– Я не про те. Слухай, ось що б ти зробив, якби тебе викрала пара типів, один кудись пішов, дістав по морді, а другий тебе випустив і кинувсь бити чужу тітку?
– Я би втік.
– Ну, – захихотіла дівчина. – Власне. Ідеальне, правильне і прагматичне розв'язання. І це розв'язання РАЦІОНАЛЬНЕ!
Надінспектор знизав плечима.
– Власне так.
– Бо, бачиш, незважаючи на те, що ти його ровесник, належиш вже до іншої епохи. Раціональної епохи, епохи розуму.
На цей раз він явно обурився.
– Не роби з нього троглодита.
– Та ні, я думаю про щось зовсім інше. Що б ти зробив, коли вже позбувся одного з своїх викрадачів та мучителів, і останньою перед свободою становила б тільки жінка?
Майхржак з широкою посмішкою відвернувся від чашок, які власне наповнював автомат.
– Бахнув би тобі по голові так сильно, що ти пролетіла б з кілометр.
– Правильно, – кивнула вона. – Ти раціональний до мозку кісток.