– Ах, ось воно як, – здогадався він.
– А він – романтичний. Не ударить жінки, стане на її оборону, хоча розум підказує йому щось зовсім інше, так?
– Ммм…
– Тоді запевняю тебе, що та епоха зовсім не була романтичною. Хіба що за поетичний акцент ти визнаєш гвоздики та колготки, які з розподільника вручали всім жінкам на восьме березня. Я не про те. Незважаючи на те, що ви одного віку, ти просто вже пережив шмат правдивого життя. Ти вже навчився, що залежить виключно від тебе, як тобі буде вестись в житті, що це ти сам вирішуєш про себе, і якщо ці рішення не будуть раціональними, то ти дуже швидко опинишся на дні!
Майхржак почав досипати до кави сухе молоко, але ж, слухаючи її висновки, сипнув, хіба, забагато. Він злегка перемішав напій та спробував, відпиваючи маленький ковток.
– Скажи це безхатченкам. Що вони вирішують за себе.
– Але ж їм не було дано шансу, вони не отримали місця в стартовому спискові. Ось ти отримав! І блискавично зрозумів, що керуєш тільки ти. Але тільки тоді, коли командуєш розумно. А ось він – ідеаліст, – спокійно роз'яснювала Потоцька.
Тільки Майхржак був помітно роздратований.
– Зрозумій врешті, що та епоха не була насправді ідейною. Хіба що в якості ідеї береш провідну роль партії та довічну любов до Радянського Союзу. Тоді ідеалів не було. Тоді було гівно, яке тобі подавали зранку в малих, ретельно відмірених порціях!
– Я не ідеаліст, – прозвучало раптом згори.
Майхржак з Потоцькою підскочили, дивлячись на Барського, який стояв на сходах. Незважаючи на слова, його міна свідчила, що – зовсім навпаки, він ідеаліст, хоча і не обов'язково ототожнює те з провідною лінією партії. І ніхто не знав, як себе повести. Першою перервала тишу Потоцька.
– Може бажаєш викупатися? Чи прийняти душ? – спитала вона. – Ванна знаходиться там, – указала пальцем.
– Вважаєте, що я аж так спітнів? – Барський був здивований її питанням.
Майхржак і Потоцька подивилися один на одного.
– Як захочеш шампунь з кондиціонером, то він стоїть на…
– Та ні, я мив голову в суботу.
– Але ж сьогодні вже середа, – іронічно усміхнулась дівчина.
Барський і Потоцька уважно приглядалися, зовсім не розуміючи сенсу діалогу.
– Ну, власне. – Марчін провів долонею по волоссю, перевіряючи його стан. – До суботи повинно бути о'кей.
– Упс. – Знову дівчина обмінялась поглядом з Майхржаком.
– У вас якийсь одяг є? – Барський доткнувся рукою своєї м'ятої піжами.
– Звичайно, десь в шафі є чоловічий одяг, – підтвердила Потоцька.
– А це ж звідкіля? – несподівано зацікавився надінспектор.
– Ну, мені подобається, коли мене відвідують пристойні чоловіки.
– Але ж, ніхто не міг залишити тут штанів, – втрутився Барський.
Поліцейські втретє подивилися один на одного. Ну добре. Вони намагалися не коментувати. Майхржак дивився, як чоловік, тримаючись за невисокий бар'єр, поволі спускався вниз.
– Ти добре себе почуваєш? – ввічливо спитав він.
– Голова немовби набита ватою. – Барський розглядався по сучасно обставленому салону. – І що? Навіщо таким багатим капіталістам хочеться викрадати звичайнісінького міліціонера?
– Присядь. – Майхржак намагався знайти якусь нитку порозуміння. – А чим ти цікавишся в приватному житті? Я не питаю про будь–які таємниці. – Він хотів якось завести розмову.
Барський знизав плечима.
– А чим можна цікавитися в дитячому домі?
– Ой, не треба брехати. Тих виглядаєш здоровим, якщо говорити про розум.
– І це вас цікавить? Що я люблю робити приватно?
– Хочу встановити перший контакт. Не дивуйся.
Барський покірно всміхнувся.
– Ще перед брутальними допитами? – Несподівано він підняв руки в оборонному жесті, побачивши обличчя співбесідника. – Ну добре, добре. Я цікавився науковою фантастикою. Можна сказати, я її поглинав.
Майхржак полегшено зітхнув. Ще в дитинстві він теж захоплювався фантастикою. Виходить, щось їх поєднувало. Коли Потоцька принесла оберемок одягу, їй вистачило одного погляду, щоб зрозуміти: перший крок було власне зроблено. При чому, крок у правильному напрямку.
– Тут ти напевно щось вибереш, – кинула вона свою ношу на канапу. – Перевдягнися.
– А де? – Барський непевне розглядався по салону.
– Тут, – зітхнула Еля. – А я на хвильку відвернуся.
Вона пішла до кухні, щоб зробити гостеві кави. Звідтіля чула тільки нарікання Майхржака: "Ну що ти хочеш надіти, будеш виглядати як пенсіонер в хоспісі. Візьми ось це!". Або ж: "Краще повір мені. Мода трохи змінилася. Ні, ось це залиш в спокої! Так, дай я тобі щось виберу".
Коли Потоцька повернулася з чашкою, Барський виглядав вже трохи нормальніше. На ньому була біла футболка, тонка, спортивна куртка та світлі, обтягуючі штани. І він був з біса красивим, мимовільно відмітила дівчина. От якби він ще при цьому частіше мився… – вилаялась вона про себе.