Барський квапливо потягнувся за кавою. Звичайно ж, цукру в дому Потоцької не було. На щастя, після обшуку всієї кухні знайшлися два паперові пакетики, які вона, хіба машинально сховала до сумочки в якійсь кав'ярні.
– О'кей, – поліцейська вибрала для себе глибоке крісло. – Давайте присядемо і поговоримо як люди..
Вона присунула крісло поближче та зайняла місце.
– Як кава, смакує?
Барський якусь хвильку не знав, що сказати, потім вирішився на грубу щирість.
– Вона жахлива.
Холера. Пачка коштує вісімдесят злотих.
Майхржак тільки сміявся. Потім пояснив, що людина, яка звикла до "заливайки"[18], ніколи не оцінить рафінованого смаку кави з експресу. Для нього то помиї.
– Давай почнемо інакше, – насміхався він з Елі. – Дивись, як це робиться.
Відсунувши купу речей з канапи, він присів поряд з Барським.
– Раз ти читав фантастику, то напевне пам'ятаєш таку книжку Брошкевича[19] "Моє місячне невезіння". Читав таку? – почав поліцейський.
– Звичайно. Одна з моїх найулюбленіших в дитинстві, – підтвердив Барський.
– І ти, напевне, пам'ятаєш, що робив головний герой в самому початку повісті. Він сидів у кімнаті і що робив?
– Дивився телестінку.
– Так, ми на місці. От скажи мені, якої величини може бути телестінка? Тільки без дурниць, пройшло двадцять років, а не сто. І будь реалістом.
Барський іронічно посміхнувся і розставив руки на всю ширину.
– От таааакаааа!
– Шістдесят дюймів, – на око оцінила Потоцька розмір діагоналі.
– Шістдесят п'ять, – більш детально оцінив Майхржак. – Як ти вважаєш, що це таке? – указав він на величезний і темний прямокутник, який висів під стелею на консолі.
– Не знаю, – Барський знизав плечима. – Класна дошка?
– Тоді дивись. Скористаємося люб'язністю господині.
Надінспектор взяв зі столика два пульти дистанційного управління. Одним включив телевізор, іншим – супутникову антену.
Барського на хвилину вбило в канапу. Звук доходив буквально звідусіль, а постаті на екрані телевізора з діагоналлю вісімдесят п'ять дюймів, буквально виходили назовні.
– Якість HD.
Майхржак "плигав" по каналах, частенько зиркаючи на Барського і перевіряючи, чи веде себе той в міру нормально.
– Що… Що це таке? – міліціонер був і справді дезорієнтований і нервово кидав питаннями.
– Плазмовий телевізор.
– І що, кожен має таке у себе вдома? – він і досі не вірив Майхржакові.
– Це дуже дорога модель, так що не кожен. Але ж подібні, хоч й менші, мають, мабуть, всі.
– Оптиміст, – буркнула Потоцька, але ж відразу поправилася.
– Слухай, я не знаю, скільки таких на ринку. Але кожен може подібний купити в магазині.
Барський тільки пирхнув.
– Але ж скільки треба стояти в черзі?
– Господи, чоловіче. Це ж зовсім інші часи, – зітхнула дівчина. – Як підеш до магазину, вибереш собі конкретну модель, то тебе візьмуть на ручки, подарують відпустку в Греції або ж гірський велосипед, мільйон дурних гаджетів, принесуть додому, змонтують, приберуть після себе сміття, поцілують у тебе ручку і тільки потім підуть.
– Тихенько, поволі, – дивився Майхржак на обличчя Барського.
– Це тільки перший урок. Завдання для учня: ти, часом, не помітив, що в телевізорі є десь з сотню каналів польською мовою?
Барський ковтнув слину. Він не міг охопити розумом ні питань, ні відповідей.
– Власне, це відносно твоїх підозрінь, що тут все є спеціально приготованим, щоб тебе ошукати. Яка організація є настільки багатою, щоб власне для тебе зробити сотню польськомовних телевізійних каналів?
– Це ти страшенно змішуєш, – перебила його Потоцька. – Ну що це за свідчення? Дай мені хвильку часу, і я сама вдома вкліпаю п'ятсот. Сама–самісінька!
– П'ята колонна, – відрізав одразу ж її старший колега. – Він того не зрозуміє.
Барський вирішив посміятися над ними.
– А ракети у тебе перед будинком немає?
– Ну… аж стільки часу ще не минуло. Вертоліт перед будинком, як у Лема, це теж, скоріше, рідкість… – Потоцька вирішила показати, що теж трохи знайома з фантастичною літературою.
– І ти хочеш, щоб я повірив, нібито кожний може купити собі вертоліт?
– Купити може кожний, якщо має гроші, а от літати кожний вже не може, бо повинен здати на ліцензію пілота. І сумніваюся, щоб сусіди погодилися на його паркування перед будинком, – іронізувала Потоцька.
– Так, по черзі, – перебив її Майхржак. – Урок номер два. Що ще захопило тебе в тій повісті Брошкевича? Тільки якийсь дріб'язок, а не польоти на Місяць для кожного.
18
Найкращий рецепт: дві–три чайні ложки кави заливаємо у склянці кип'ятком. Можна накрити тарілочкою Пити після настоювання. Спробували? І як вам?
19
Єжі Брошкевич (1922–1993) – польський письменник, драматург, есеїст. Автор багатьох книжок для дітей і молоді, в тому числі і фантастичних. Загальний тираж його творів – більше 1 млн. примірників. Книжки перекладалися на 19 мов. Найпопулярніша його книжка: "Велика, більша і найбільша".