– Що? Маленький номерок? – Надінспектор не був цнотливим, але ж ситуація застала його дещо зненацька.
– Бажаєш трахнутися? Але ж ні… А то Барський щось зауважить і, один Бог знає, що проклюнеться у нього в голові.
– Тобі не треба верещати про це на весь голос.
– Мушу, я досить голосна, – зі сміхом пояснила Потоцька.
В якомусь сенсі він був правий. Її секс теж заспокоював, але ж ні, не зараз і не обов'язково з ним. У цьому стані духа вона віддала б перевагу сальсі.
– Так що робимо?
– Дай спокій з подібними питаннями. У мене в голові один великий шарварок, – Майхржак не збирався аналізувати ситуацію.
– А що винюхав Макабра? Ти ж напевно розмовляв з ним, коли пішов до магазину.
– Звичайно ж, розмовляв. В управлінні бардак, в який хтось підклав фосфорні бомби. Тільки до нас це не відноситься. Директорка по кадрам опікує усім, а справа, яку молодий веде від нашого імені, вже практично скінчена. Так що – спокуха!
– А пожежа? В них є щось? – допитувалась Еля.
– Нічого не мають. Але ж телебачення взяло високе "до" з турбонаддувом, так що гіпотези множаться.
– Незабаром дістануть нобелівку в сфері фантастики.
Потоцька відкрила шафку і кинула йому спеціальний гель для обличчя.
– Холера… а як дізнаються, що ми там були?
– А як у бабці виростуть колеса, тоді вона зробиться автобусом і забере собі всі гроші за квитки. Територію чистили фахівці, – пожартував надінспектор, бажаючи заспокоїти Потоцьку.
– І що, з лікарні ніхто не урятувався?
– Чому ж, урятувалися, урятувалися… Досить багато божевільних.
Дівчина інстинктивно пирхнула сміхом, але ж відразу з почуттям вини намагалася споважніти. – Але ж, судячи з твого спокою, ти говорив з Макаброю ще раз, – кинула вона якби знехотя.
Несподівано Майхржак подивився на неї з виразним подивом. Буквально один, швидкий погляд. Але ж, однак, Еля чула, що зараз заробила великий плюс в його приватному рейтингові.
– Нууу… Я під враженням спостережливості пані інспекторки, – тепло усміхнувся він. – І, бачиш, не знаю, як це оповісти.
– Краще за все – польською мовою.
– Раз вже Марчінек розповів нам про вбивство своєї прийомної мамусі і про те, що до міліції вступив лише для того, щоб покарати вбивцю, тоді… – на цей раз усміх був недобрим, – він подав нам своє слабке місце на золотій таці. Правда?
"Цікаво, до чого це він веде?" – пролетіло в її голові питання. Але ж вона не бажала йому нічого полегшувати.
– Говори далі, – буркнула дівчина, удаючи таку ж байдужість до долі прибульця з глибин часу, як і Майхржак.
– Отож то. Майхржак повинен дістатися до матеріалів з того слідства, до доказів і…
– Ти, часом, не мариш? Це ж було більше, як чверть століття тому. Скінчилися всі терміни. І всі докази давно знищені під акт.
Потоцька закінчила речення колеги, на момент забувши про його досвід.
– Ех, дитинка, дитинка, – перейшов той на патріархальний тон. – Не знаєш ти справжнього життя.
– Ти вважаєш, нібито хтось спеціально приховує докази, припускаючи…
– Тепер вже ти мариш, – швидко перебив він її. – Просто є бардак.
– Що? – не зрозуміла останнього слова Майхржака.
– Балаган. Щось, що повинно було бути знищене, на сто відсотків лежить собі десь, і ніхто тим не цікавиться. Такий стан речей ми називаємо професійним борделем на колесах. Тільки Макабра знайде, що нам потрібно.
– І що ти хочеш з усім тим зробити?
Потоцька не хотіла відпустити Майхржака просто так, але ж тому вже набридла розмова в ванній кімнаті.
– Момент, – кинув він і занурив голову в воду, піднімаючи зігнуті ноги, щоб прополоскати волосся. Виринувши, він голосно пирхнув, витираючи обличчя долонями і невідомо чому труснув головою, покриваючи крапельками все навкруги.
– Про що ти питала?
– Нащо тобі та справа? – уточнила питання Потоцька.
– Ну ти даєш? – чоловік був явно здивований. – Покажемо йому, на що є здатною сучасна техніка, запустимо справу заново і покажемо йому вбивцю. І він буде нам холерно вдячний!
– Але ж за давністю…
– От знаєш, з тобою говорити, як з дитиною. А яке нам діло, кур…, до давності? Яке йому на це діло? Вирахуємо вбивцю, покажемо йому пальцем, а він нехай робить, що хоче. Купить собі в магазині великий ніж і сам закінчить справу. Той вбивця мусить вже бути дідом.
Потоцька безпорадно знизала плечима. Довгий час вона сиділа мовчки, не знаючи, як виразити думки, що клубились у неї в голові.
– Добре, але ж якщо в течці тієї справи будуть виключно шматки гіпотез? Якщо нічого не знайдемо?
– Ні, ну ти немов дівчатко з дитячого садка…