– І хто ж привів до такого господарського чуда? Хто став другим Грабським[29]? – запитав він, явно заінтригований.
– Бальцерович, – одночасно відповіли поліцейські.
– Тоді ви, мабуть, ставите йому пам'ятники?
Майхржак з Потоцькою глянули на нього з жалістю.
– Ну ти і наївний, бо Польща і люди асоціюють його, скоріше за все, з чимось поганим, – пояснила Еля. – Незадоволені завжди були, у нас їх цілі маси.
Барський похитав головою і сказав:
– Я ж пам'ятаю тільки тотальну кризу і відсутність, буквально, усього.
– О! Кризу ми тепер теж маємо. При чому, загальносвітову. Її можна порівняти з кризою двадцятих років, – пояснювала Потоцька.
Але ж міліціонер не міг повірити, дивлячись на те, що було на столі.
– І це ти називаєш кризою?
– Світова економіка в кризі. Рецесія…
Марчін перебив її, присуваючи поближче таріль з фруктами.
– Це що? Що воно таке? – указав Барський на один з фруктів.
– Лічі, мабуть з Китаю.
– А оце? – продовжував питати той.
– Маракуйя.
– А ось це?
Еля зітхнула.
– По черзі: ківі, гранат, херимойя, кумкват, салак, персимона, манго, пітайя, карамболя… – стисла дівчина плечима. – Всіх назв я не знаю. Всі ці екзотичні плоди я купила в одній упаковці. І не знаю, що то є, оце біле, але дуже смачне.
Барський уважно глянув на неї.
– Ознакою кризи не є факт, що тобі не відома назва плода, що лежить на твоєму столі. Повір мені.
Дівчина спустила голову. Барський продовжував:
– Пам'ятаю, як Герек вмовляв нас, нібито ми восьма сила в світі, якщо казати про господарчий зріст, а хвилиною пізніше на полицях в магазинах гуляв тільки вітер.
Потоцька і Майхржак мовчали.
– В чому річ? – не розумів міліціонер.
– В Гереці?
Болісна тиша так і стояла.
– То що? Чи він не брехав?
– Брехав, – відізвався нарешті над інспектор. – Брехав, як і кожна комуністична свиня!
– Точно, – погодилася з ним Потоцька. – Хоча нам і невідомо, який коефіцієнт зросту мав він на увазі, – зиркнула вона на Барського, але ж відразу опустила очі. – Брехав, як по нотах.
– Але ж тепер ми десь близько до восьмого місця, так?
– Ні, ні, – обидва заперечили досить різко. – Якщо казати про ріст ВВП, то Польща напевно не восьма.
З непокоєм у голосі Барський спитав:
– Я яка?
Потоцька несміло глянула на нього, проковтнула слину.
– Друга.
Міліціонер мало не розлив каву, яку власне допивав.
– Друга в Європі?
– Та ні. В Європі ми як раз перші. Другі в світі.
– Єзус Марія! – скрикнув Марчін, не знаючи, що й сказати.
– А перед нами тільки Америка?
– Китай, – коротко не згодилася з ним Потоцька.
Барський недовірливо дивився, коли Майхржак намагався йому це пояснити.
– Але ж ВВП не має нічого спільного з багатством. Це тільки показник господарчого росту.
Він щось почав пояснювати, як дилетант, бо економістом не був, тільки Марчін його не слухав.
– А Радянський Союз? – спитав він тільки.
– Радянського Союзу вже немає.
– То ми одні є противагою для НАТО?
– Як би це тобі сказати… Ми є членом НАТО. Зараз це ми є тими нехорошими капіталістами, які лякають інших шабелькою, – розсміявся Майхржак.
Барський відставив каву і налив собі соку. Жадно випив цілу склянку, а інші сиділи в тиші, не знаючи як пояснити йому все.
– Добре, – першою почала Потоцька. – Жодної з країн, які оточували нас двадцять років тому, вже не існує. Нові назву по черзі, згідно з рухом стрілок годинника: шматочок Росії, Литва, Білорусія, Україна, Словаччина, Чехія і Німеччина.
– То НДР теж вже нема?
Жінка заперечила рухом голови. Міліціонер в цю мить відчував себе ніби герой фантастичних книжок, які поглинав в молодості. Його світ, все те, що пам'ятав, полягло в роїнах, а він сам, перенесений в часі, опинився в іншій епосі, на іншій планеті. Але ж він читав про все це. Ті речі були знайомим, але ж… виключно в якості вигадок письменників наукової фантастики та їх похмурих, скороминущих видінь.
– Чи ми… – знову він не знав, як запитати, щоб не показатися зовсім дурним.
– Так, – підхопила його слова Потоцька. – Ми є капіталістичними кровопивцями, а комунізм пав. Практично усюди. І знову на сході нас не люблять, бо ми суверенні та вільні.
– І що, можемо, от так, вільно подорожувати Європою? Наприклад, поїхати завтра до Франції, не чекаючи на паспорт?
– Ти, краще, тримайся за стілець, – зітхнула Еля. – Паспорт отримуєш за вимогою протягом двох тижнів, і нікому немає діла, куди ти їдеш. Ніхто навіть не сміє тебе про це питати. Що до Франції… В цю мить я можу сісти в автомобіль і доїхати до самого Атлантичного океану.
29
Станіслав Грабський (1871–1949) – польський політик, державний діяч, економіст. Наукові праці Станіслава Ґрабського присвячені проблемам економіки, історії господарства й політики.