– Чи можу я дещо попросити у тебе? – почала вона.
– Ясна річ, – знизав він плечима. – Слухаю.
– Якщо ми повинні почати разом працювати, попрошу тебе про одне.
– Так? – Майхржак не збирався бути надто балакучим.
– Перестань прикидатись, ніби не бачиш…
– Господи, чого?
– Того, що я рішуче відрізняюсь від відомих тобі жінок.
Він не відповідав, ведучи себе трохи як дитина, яку виловили на порушенні батьківської заборони.
– Послухай мене уважно, – продовжила дівчина. – Коли ти зі мною розмовляєш, дивишся куди завгодно, тільки не на мене. Щось виглядаєш на стелі, цікавишся настінними панелями, вікном і всім іншим. Благаю, перестань ігнорувати мене. Тому що це досить кумедно.
– Вибач, я це якось інстинктивно… – безпорадно пояснювався Майхржак.
– Звикнеш. Так, я знаю, що трохи не така, як решта баб, але я ось така. І прийми це, а не прикидайся сліпим.
– Добре, – перебив він її. – Домовилися, як у банку.
Він вийняв з кишені пачку цигарок і спитав Потоцьку.
– Це тобі не заважає?
– Ні. Шмали. Тільки вікно відчини.
– А ти сама не палиш? – почав він боротися з рукояткою.
– Тільки після сексу.
Майхржак, упоравшись із вікном, яке, схоже, не відчиняли роками, і справді вмостився на підвіконні.
– А знаєш, у цього приміщення таки є трішки плюсів.
– Це яких? – кинула здивована поліцейська.
– Воно знаходиться на такому узбіччі, що до нас ніхто й не зазирне.
Знову між ними повисла мовчанка. Але після доброї хвилини Потоцька запитала з явною цікавістю:
– Тобі скільки років?
– Сорок дев'ять, – пролунала коротка відповідь.
– А, тоді ти відповідаєш цьому скансену. Спогади молодості і тому подібні речі ... Ти, можливо, навіть зміг би обслуговувати цей архаїчний комп'ютер, – безсоромно іронізувала дівчина.
– А ти, молода! – раптово розгнівався він. – Ось тобі скільки років?
– Двадцять шість.
– Як же, як же! Двадцять шість та вже інспектор?
Вона знизала плечима і нахабно відповіла:
– Батечко високо стояв у дипломатичних колах.
– Ага, – все ж таки задумався Майхржак. – І татко не прикрив тебе від цього заслання?
– Ні. Бо помер, – попередила його запитання Потоцька.
– А… – він розуміюче похитав головою. – І за що ж мотаєш тут термін?
– Знову ти це робиш!
– Що я роблю? – кинув він, дезорієнтований.
– Говориш зі мною, а дивишся чорт знає куди. Знаєш що, може тобі краще висунутися у вікно і розмовляти з вулицею. А я звертатимусь до твоєї дупи, – закипала вона.
– Ой пробач. Ну не будь такою дратівливою.
– Тоді зважай на факт, що я виглядаю не так, як відомі тобі жінки. Добре?
– Добре, – пирхнув він. – Тільки дай мені трохи часу.
І знову вони замовкли. І знову першою заговорила Потоцька.
– А ти за що опинився тут?
– О! Ми знайомі лише чверть години, а ти думаєш, ніби я ось так одразу вивалю тобі всі таємниці?
– Та гаразд уже, скажи? ... – З посмішкою спокушала вона.
– Та гаразд... Пару разів облажався. Але взагалі справа в чомусь іншому, – Майхржак не був швидкий до відвертості.
– Напевно, змова, – обережно спробувала постібатися вона.
– Та що б ти знала, – надінспектор майже вигукнув це. – Адже затримання злочинців поліцією – це вже мало не хобі. Ти не звернула уваги на те, що ніхто з найкращих слідчих тут уже не працює? Позбулися Марека Хофмана, Славека Сташевського[4]…
– Змова, – урочисто, похоронним голосом підтвердила дівчина, наче була суддею.
Майхржак глянув на дівчину з посмішкою.
– А ти мила.
– А ти єдиний детектив–одинак, останній справедливий, який бореться на брудних вулицях міста... – дражнилася, хихикаючи, Потоцька. – Старий розводила, який разом із сержантом Макаброю у злодіїв видобуток пиздить!
– А ти… – тепер уже й Майхржак заходився від сміху, – з розшукуваним гангстером у постелі, яку слідча група накрила голяком!
Обидва не могли заспокоїтись. Сміялися так, що в обох були готові покотитися сльози. Епітетів один одному не шкодували:
– Алкоголік!
– Повія!
На щастя, хтось постукав у двері. Сержант, який раніше привів їх до цієї кімнати, потряс головою.
– Це чого вам так весело? Якогось дилера схопили і відібрали у нього всі колеса?
Відповіді він не дочекався, тому роздав їм папки з розподільника і, здивований побаченим, вийшов. Еля Потоцька заспокоїлася перша.
– А знаєш що? Може, зробимо так…
Майхржак із цікавістю глянув на дівчину, відірвавшись від перегляду своєї папки.
4
Марек Хофман – слідчий, герой оповідання А. Земяньського "Запах скла"; Славек Сташевський – один з героїв роману А. Земяньського "Бреслау Forever".