Выбрать главу

– А звідки ви знаєте про армію?

Барський відчув себе відчув придавленим аргументами Майхржака.

– Ми дізналися лише завдяки дивним зв'язкам сержанта Макабри. У будь-якому випадку, у нас є підказка про те, що армія бажає дістати компанію TKJ і прибити її. І, мабуть, вона до цього дуже близько.

– Що робить TKJ?

– В основному, нічого, як я вже сказав. Але у неї є кілька цікавих дочірніх компаній. Торгівля газом, купівля нафтових родовищ, торгівля зброєю, біржові операції. На будь-який смак.

– І де тут пастка двадцять два[43]?

Майхржак багатозначно посміхнувся.

– Правильно, правильно. Якщо військових щось цікавить, то воно повинно бути до біса старим і важливим. Між ними і мирним населенням давно йде війна, чи не так?

– Так, – продовжила його думку Потоцька. – Це невелика фармацевтична компанія. Існує всього з... – чарівна посмішка, щоб зробити паузу – ... з тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ятого року. Вам нічого це не нагадує?

Барський попросив сигарету. Але, о диво, навіть Майхржак, старий курець, забув взяти з собою цигарки. Потоцька налила йому ще кави.

– Фірма не дуже велика, великих прибутків не приносить, в основному субпідряд у виробництві комплектуючих. Ну і величезна лабораторія. Нібито, отримує замовлення із Заходу, але хто їх знає. Вникнути в деталі неможливо. Найцікавіше, однак, те, що після багатьох дуже нудних аналізів виявилося, що компанія перехопила на себе обладнання та людей з Інституту гірничої хімії у Вроцлаві.

– Якої?

– Гірничої. Що тут дивного? У Вроцлаві ви не побачите шахт, але є багато гірничих інститутів. Звідси і хімія.

– Почекайте... – Барський повільно потер скроні. – Щось мені починає розвиднюватись.

– Ти пам’ятаєш щось із минулого?

Потоцька, мабуть, теж щось запідозрила.

– Тихо. Мені все це ще требо упорядкувати. Коли була заснована ця гірничодобувна компанія?

– Інститут? Точно в тисяча дев’ятсот шістдесят третьому, – відповів Майхржак.

– І що з того?

– Хіба ти не бачиш, що це пов'язується? – вигукнув Барський.

– Що, в біса, пов'язується?

Поліцейський знову гарячково обшукав власні кишені, але сигарет не знайшов.

Марчін підвівся, випростовуючи занімілі кістки. Він сперся на широку кам’яну огорожу сходів. Пташки, що щебетали навколо, трохи затихли. Сонце тільки сходило. Його перші промені несміливо проникали крізь верхівки дерев. Спокій цього місця досяг своєї квінтесенції. Шкода тільки, що спокій не мав зв'язку з тим, що творилося в його голові.

– Тоді давайте підсумуємо, – тихо сказав він.

– Рік шістдесят третій: епідемія віспи у Вроцлаві, секретна служба ловить американських агентів у сусідній Легниці, засновано Інститут гірничої хімії, також у Вроцлаві, відбувається перша хвиля вбивств серед лікарів, деякі втікають за кордон і там їх лапають дружні служби. Рік вісімдесят дев'ятий: відбувається політична трансформація, Інститут гірничої хімії перетворюється на приватну фармацевтичну компанію, друга хвиля вбивств серед лікарів.

Потоцька жбурнула палицею в якогось дивного голуба, що сидів на траві поруч. Раптовий напад не вплинув на птаха. Мабуть, він звик, що люди для нього не є загрозою.

– А я б трохи розширила цей список.

– Як? – зацікавився Барський.

– Рік дев'ятсот шестидесятий, травень. Під Свердловськом росіяни збили літак-розвідник Гері Пауерса, взявши його в полон. Міжнародна напруженість зростає в геометричній прогресії. Рік шістдесят перший – товариш Гагарін показує американцям, хто панує в космосі. Шістдесят другий рік – кубинська ракетна криза, ядерна війна на волосині. У тому ж році спецслужба ловить американців біля Легниці, але нікому нічого не говорить.

– А як все це все поєднати? – спитав Майхржак.

– О, це просто. Другою лінією в майбутньому конфлікті була Польща. Перший удар був в НДР, другий – в Росії. Польща була базою радянської армії.

– І що?

– Почалася криза. Ми були на волосину від початку війни. Бог знає, що росіяни доставили в Легніцу, щоб наблизити її до лінії фронту.

– Розумію. І ти вважаєш, що американці цю річ вкрали, а есбеки повернули? Так?

– Щось схоже на це. Якщо вони вбили агентів, і про цю акцію досі ніхто не знає, то, напевно, щось було... – проаналізував Барський.

– Ти заходиш занадто далеко! – підскочив Майхржак.

– Росіяни знали, що у них щось зникло!

– Ну, знали, – продовжив Марчін. – І що? Поляки забрали те, що раніше вкрали американці. І тиша.

– Як що? Мікроби віспи? Тому що відразу ж після цих подій спалахнула епідемія?

вернуться

43

Алюзія на культовий роман "Пастка на дурнів" або "Пастка–22" (англ. Catch–22) – перший і найвідоміший роман американського письменника Джозефа Геллера. Основна тема роману – абсурдність війни і військового життя в американському авіаційному з'єднанні під час Другої світової війни. Військове правило Пастка–22 дозволяло божевільним льотчикам не брати участь у вильотах, проте ті, хто посилався на це правило цим самим демонстрували бажання жити, що є основним інстинктом психічно здорової людини і тому не могли цим правилом скористатися. Після виходу роману Геллера вираз Пастка–22, або Catch–22 став означати абсурдну, безвихідну ситуацію.