- Мабуть, і можна, але знаєш, я по-різному відчуваю звуки ввечері і вранці.
Барський здивовано підвів очі.
- Тому що, знаєш, я ввечері планую щось зранку на "дуже тихо", а коли на світанку лунає ця музика, я відчуваю, що прокидаюся посеред концерту хеві-металу в залі.
- О, я розумію», — зрозумів він нарешті. — У мене так само. А будильник справді кращий.
Потоцька ходила оголеною по спальні та заглядала в різні місця. Вона робила все природно, ніби її нагота була чимось очевидним у цій ситуації.
- Чому ти маєш прокидатися вранці? – запитав Барський.
- Через тантричні вправи - їх слід виконувати в певний час.
- Ага... Ой... Мабуть, я не помічав, щоб ти вставала і робила вправи.
Жінка здивовано глянула на нього.
- У мене не було фази для цього.
- А ти не повинна займатися тим регулярно?
- Можливо, і повинна, — підтвердила вона, але якось без переконання.
Барський ліг на подушку й полегшено зітхнув. Звичаї звичаями, але принаймні природа жінки залишилася незмінною. Потоцька перестала шукати годинник. Мабуть, вона також відмовилася від завтрашньої ранкової зарядки, бо нічого не встановила на жодному з численних приладів у кімнаті. Вона сіла боком на ліжко.
- Але сьогодні ніякої класики, га? – спитала вона, зухвало схиливши голову.
- Про що ти кажеш? – не дуже зрозумів він.
- Відтепер ми уникаємо класичної пози в сексі...
Марчін не дав їй закінчити. Почувши про секс, він інстинктивно підвівся, щоб обійняти дівчину, але вона не дозволила йому, повернувшись до нього обличчям. Вона підтягнула коліна до грудей і просто розсунула ноги. Він мало не задихнувся надлишком слини. Еля багатозначно посміхнулася.
- Що? – спитала вона, задоволена, що зуміла збентежити Барського.
- Мені цікаво, як взагалі доторкнутися до тебе в такому положенні.
Він явно хотів приховати свої емоції.
- Це насправді... - вона насолоджувалася моментом. — Ми взагалі не будемо чіпати один одного.
Марчін прицмокнув губами, удавано розуміючи. Він не збирався дозволити їй вивести його з рівноваги.
- А секс без дотиків - це більш душевний секс, так? .
Барський ставив запитання так конкретно, ніби йшлося про погоду.
- Хіба ти не знаєш, що для сексу не потрібні дотики?
- А що? – здивувався він.
- Пеніс і вагіна, - обірвала тему Потоцька, знову шокуючи Марчіна, який знову голосно ковтнув.
— Ага, — сказав він, але це прозвучало якось половинчасто.
Вона спритно присунулась ближче до нього. Легким поштовхом Еля змусила Марчіна сісти прямо. Через мить він розставив ноги. Дівчина присувалася ближче, сантиметр за сантиметром. Від самого її вигляду Барський палав. Еля ставала все більш чуттєвою. Присувалась, зблизивши руки, що спиралися на ліжку. Вона здригнулася, коли вони торкнулися. Дівчина була дуже вправною. Вона допомогла йому увійти в себе, а потім грубо присунулася якомога ближче.
Барський не знав, що з ним відбувається. Незважаючи на відсутність руху, тепер він відчував, що може вибухнути. Облизав свої потріскані губи, а вона легенько й ніжно подула йому в обличчя. Коли Марчін відчув її подих на своїх щоках, він інстинктивно підвів очі. Їхні очі раптом зустрілися. Її веселі, зухвалі і, треба визнати, трохи розгублені. Він відчув те, чого ніколи раніше не відчував. Відчув, як почервонів, і все його обличчя горіло. Але й обличчя Потоцької горіло й робилося темнішим.
- Файно, так? - прошепотіла Еля.
Йому довелося глибше вдихнути. Марчін хотів щось сказати. І раптом йому стало шкода дівчини. Розумна, чутлива, назавжди відкинута, хоча політкоректність теоретично гарантувала їй привілеї. У чомусь вони обоє були однакові. Він воскрес через двадцять років, реліквія, вирвана з іншої епохи, загублений мандрівник у часі, який опинився в мрійливій реальності книг з дитинства. І вона. Європейська жінка в пастці тіла чорношкірої дівчини в країні людей з світлими обличчями. На неї не нападали, вона навіть була привабливою, але засуджена бути іншою до кінця свого життя. Вони обидва належали до країни відчудження.
- Заграємо в чесність? – запитала Еля.
Барський не міг собі уявити жодної гри в цій ситуації. Але вона, незважаючи на уявну впевненість, не думала, що ця близькість так її змінить.
- Я відчуваю…
Ні, Марчін не знав, як сказати їй про цей зв’язок. Про спільноту, про все. Він зітхнув і обійняв її, відчуваючи себе так, ніби щойно вирушив у космічну подорож на дуже далеку планету.
Він прокинувся від холоду перед ранком. Потоцька якраз прикривала його додатковим простирадлом.
– Тсс, тсс, – прошепотіла вона. – Тобі наснилося щось погане, але ти вже прокинувся. Зараз зараз…
– Що мені снилося? – спитав ще не зовсім притомний Барський.