Він зробив всім відомий жест, вдаривши ребром долоні по шиї.
Макабра раптово дізнав прозріння.
– Ви чули ім'я "Марчін Барський"?
Полковник насупився.
– Так. Ми послали до нього майора Зубжицького.
– І що? – запитав сержант.
– Щось пішло не так. Вони вбили Зубжицького.
– Ви ще не пробували давніх контактів?
– А через мить вбили і Барського.
Макабра підвів очі. Потоцька хотіла ще щось запитати, але полковник слабким помахом руки спинив її. Він прочистив горло і прошепотів:
– Шукайте майора Павліцького. Він займався справою Барського і тим, що виявив цей поліцейський.
Він завмер; їм навіть здалося, що полковник заснув. Більше він навіть не намагався дотягнутися до пляшки. Через деякий час пацієнт відкрив очі й подивився на Макабру.
– Нехай ксьондз відпустить мені гріхи, – сказав він зовсім іншим тоном, ніж раніше.
Потоцька тихо зашипіла, але сержант, незворушний, почав щось шепотіти латиною та робити релігійні жести. Вона піднесла рот до його вуха.
– Як ти можеш? – з обуренням прошепотіла вона.
Макабра байдуже зиркнув на неї.
– Тобі шкода цього сучого сина? – розвів він руками. – Яке життя, таке і відпущення.
– Добре, – перебив їх Барський. – Заспокойтеся. Цей тип заснув.
– Скоріше, знепритомнів.
– Що завгодно, ходімо.
Потоцька обережно відчинила двері й оглянула коридор. Потім вона мовчки вийшла надвір. За нею Барський. Макабра негайно зробив два великі ковтки з пляшки, трохи почекав і рушив за ними в якості страховки. На щастя, в коридорі аж до вхідних дверей нікого не було. Потоцька здригнулася, коли в темряві хтось схопив її за руку. Витягти пістолет з–під ряси було нелегко, але, на щастя, через деякий час вона перестала боротися, коли зрозуміла, що на неї напала пацієнтка, яку вона зустріла раніше, яка хотіла лікуватися накладанням рук.
– Прошу, сестра, будь ласка, – дихала та жінка. – Це працює! Ці чари колдуна, вашого батька, діють! Сестра мене вилікувала!
Розгублена поліцейська не знала, що відповісти.
– Ну... я рада, – пробурмотіла вона.
– Це працює, працює. Будь ласка, дайте мені вашу адресу. Там може бути адреса монастиря або церкви... Всі жінки в палаті хочуть, щоб їх лікувала донька чаклуна.
Мову відібрало і у Потоцької, і у Барського. Лише Макабра виказав дивовижні рефлекси.
– Я зараз дам вам адресу, – ввічливо сказав він. – Ви запам'ятаєте?
– Так Так звичайно.
– Тумський острів, курія, спитати отця Вебера!
– Вебер? Так, я буду пам'ятати. Дякую, ксьондзе. Дякую, сестро!
Більше ніхто їх не турбував, вони могли спокійно йти далі.
– Хто такий отець Вебер? – спитав Барський, коли вони були на сходах.
– Настоятель сестри Юстини, – пояснив Макабра.
– Звідки ти знаєш?
– Від хлопців з четвертого відділення. З тих часів, коли у поліції ще були добрі стосунки з колишніми співробітниками спецслужб, – він загадково посміхнувся.
– Коли це було?
Той не встиг відповісти. З темряви абсолютно несподівано вискочив Майхржак, який не зважав на їхні нерви. Прямо на Потоцьку, у якої знову мало не стався інфаркт. Як вже не пощастить, то не пощастить.
– І як у вас пішло? – тихо спитав він.
– Все це купа дурниць, – буркнула розлючена поліцейська.
– Чому?
– Він і справді сказав усе, що ми хотіли, але це такий кошмар... Я не знаю, як це описати.
– Бажано своїми словами, – наполягав Майхржак.
– Розумієш, те, що він сказав, абсолютно позбавлене логіки.
Барський підійшов ближче й обійняв її.
– Подумай–но… – почав він. – Якби маленька рибка вміла дихати повітрям, ми повинні були б назвати її китом. Ти бачиш тут якусь логіку? А вона є.
Майхржак, який прибув уранці на віллу Потоцьких, чомусь намагався уникати Барського, який майстрував катапульту для стрілецьких тарілочок. Крадькома, зробивши широку дугу та скориставшись тим, що Марчін зосередився на зміні конструкції машини, він швидко прослизнув через бічні двері прямо на кухню.
– Я єбу, – видихнув він, побачивши Потоцьку. – Що з ним сталось? Ви билися?
– Ти що. Просто він хотів вранці рушити по магазинах.
Майхржак тряхнув головою.
– І тому ти його вдарила?
– Що за жарти? Я його не била!
– Тоді чому в нього розквашене обличчя? – продовжив він.
– Ой... – вона скривилася, наче в неї раптово розболівся зуб. – Він сказав, що хоче відчути себе як в Америці.
– Ти маєш на увазі, як у фільмах, які він бачив двадцять років тому? – хотів уточнити Майхржак.
– Так. І ми говорили, говорили... і виявилося, що в Америці супермаркети у нього найбільше асоціюються з паперовими пакетами. Так, холера, де я візьму йому паперові пакети в епоху, холера, терористичної прикладної екології?