Санаторій «Чорномор’я», до якого прибув Зорій, вважається одним з найкращих у Ялті. Ще за часів Союзу сюди полюбляли приїздити на відпочинок москвичі. Але до престижної оздоровниці на той час міг потрапити не кожен охочий. Належав санаторій Комітетові державної безпеки. І хоч формально путівками розпоряджалася медична служба КДБ УРСР, українським чекістам нечасто вдавалося відпочити в ялтинській Лівадії, де й стоять корпуси санаторію «Чорномор’я».
Після розпаду Союзу, втративши Крим, Росія позбулася можливості безроздільно керувати тамтешніми оздоровчими закладами й будинками відпочинку. Як і українські спецслужбісти вже не мали змоги полікуватися в Єссентуках, Кисловодську, Сочі та в інших чудових курортних містах, до яких раніше звикли й де любили відпочивати.
Усе ж контакти між спецслужбами тривали, щорік підписувалися якісь угоди про співробітництво, взаємодію в боротьбі зі спільними ворогами — наркобізнесом, незаконним продажем зброї, тероризмом тощо. У кожному з цих документів відзначалося, що дружні спецслужби в жодному разі не проводять діяльність одна проти одної, хоча обидві сторони розуміли, що то такі собі протокольні облатки, які протягом усього періоду незалежності обох країн залишалися тільки декларативними пасажами, й не більше.
У кожної країни — власні державні інтереси, а спецслужби завжди виконують свої функції, тобто захищають ті ж таки державні інтереси. І працюють одна проти одної. Завжди. Америка — проти Японії, Італія — проти Німеччини, Англія — проти Франції, Польща — проти Росії, Росія — проти України. І навпаки.
Але наявні, хоч і формальні, дружні контакти між ФСБ і СБУ давали змогу обмінюватися відомствам путівками до оздоровниць. І хоч ці можливості використовували, як правило, керівники вищих рангів і члени їхніх сімей, перепадало іноді й простим смертним. Саме така «горяща» путівка й дісталася співробітниці аналітичного підрозділу російської федеральної служби безпеки Насті Литвиновій.
І треба ж було трапитися, що в той самий час у відомчому санаторії Служби безпеки України відпочивав і полковник СБУ Богдан Данилович Зорій!
4
У великому шикарному ресторані, що належить Вікторові Романовичу Клютову, завжди людно. Простим смертним сюди дорогу заказано — не по кишені. Тут тусується переважно золота молодь: синки й донечки грошовитих бізнесменів, високих державних чиновників, тобто — бандитів, хабарників і крадіїв державного майна. Саме тут, як, до речі, й в інших «пітєйних» закладах столиці, можна без проблем придбати наркотики будь-якого ґатунку, ціни та сили впливу. Щоб реалізувати свої забаганки, необов’язково десь ховатися, кудись іти, тобто, як говорить молодь, — не треба паритися й шифруватися.
Є в цьому ресторанному комплексі й окремі кабінети, дорогі шикарні невеликі зали, кімнати для «відпочинку». Сюди мають право входити тільки дуже шановані люди і лише за вказівкою самого хазяїна чи за погодженням з ним. Тобто — з Клютовим.
Саме в одному з таких затишних і дорогих залів зустрілися найголовніший секретар Президента України і найбагатший олігарх — за сумісництвом найкрутіший наркобарон. Талимеризіба і Клютов не раз мали тут серйозні розмови, обговорювали непрості бізнесові й політичні питання, вирішували долі інших людей. Після таких, нерідко складних і неприємних спілкувань, обидва дозволяли собі по-справжньому розслабитися. У цьому їм допомагали не лише міцні напої, вишукана їжа, а й дорогі висококласні повії.
Сьогодні, з усього видно, жодних розважальних заходів не передбачалося. Ситуація вимагала серйозної розмови. Розмови, яка може виявитися останньою в їхньому спілкуванні і стати тією межею, за якою будь-які стосунки між людьми припиняються.
— Що з Юрою? — замість привітання запитав Клютов, зустрічаючи біля входу в ресторан Талимеризібу.
— А що з Юрою? Немає Юри. Застрелився, — Талимеризіба сказав це так, наче повідомив, що на вулиці закінчився дощ.
— Гаразд, ходім усередину, там поговоримо.
Клютов і Талимеризіба пройшли через кілька кімнат і коридорів та опинилися в шикарно вмебльованому невеликому залі, посеред якого — великий стіл, застелений білою скатертиною, сервірований красивим дорогим посудом з різними закусками й напоями. Сіли одне проти одного. Випили. Почали трапезу.