Умовляти генерала не довелося…
6
Богдан Зорій зустрівся з агентом «Атех» того дня, коли в СБУ засідала колегія, на якій Президент оголосив про кадрові перестановки в Службі. Ситуація потребувала чіткого визначення позиції кожного члена команди, від чого залежав правильний розподіл наявних сил.
Чудовий теплий, але не спекотний вечір сприяв гарному настроєві й можливості спокійно посидіти в якомусь літньому кафе, наприклад, у Гідропарку або в іншому такому ж місці набережної Дніпра. Але конспірація в таких конфіденційних справах — штука обов’язкова, тому Зорій і його надія, агент «Атех» нині й забралися знову в гущавину лісу, з’їхавши з траси Київ — Бровари. Тут їх може потривожити хіба якась пара коханців, що втекла від своїх половин для швиденького злягання, чи як у таких випадках кажуть — перепихона.
«Атех» і Зорій вийшли кожен зі свого автомобіля, привіталися.
— Знову термінове побачення, — слова агента прозвучали, як констатація, без дорікання чи якоїсь претензії.
— Так, настають, мені здається, саме ті часи, коли від наших злагоджених дій залежатиме успіх усього нашого плану.
— Ну, і чим же сьогоднішній день відрізняється від учорашнього? — якось байдуже промовив агент.
— Щось не бачу в очах майбутнього лідера держави запалу. З таким настроєм не перемагають.
— Ви, Богдане Даниловичу, на останній зустрічі так мене ошелешили, що я досі не можу отямитися.
— Ми ж, здається, вже перейшли на «ти»?
— На останній зустрічі ти так мене ошелешив, що з переляку само собою вийшло «ви».
— О, так краще. Тоді мені треба було саме так вчинити, повір. Я не про себе думав і навіть не про тебе. Я думав про
справу, яку одним неправильним кроком можна загубити.
А так усе стало на свої місця. Не переживай, у тебе попереду ще стільки буде таких можливостей!..
— Мені просто тоді так було незручно. Ні, не перед тим диваком, а перед тобою. Та добре, що все так закінчилося. Що там трапилося, розповідай.
— Сьогоднішні події в Службі, та, мабуть, і поза нею свідчать про те, що Президент зрозумів: відсиджуватись у своїй фортеці в Кончі-Заспі за триступеневою охороною далі не можна. Він прибув у СБУ, щоб особисто відрекомендувати виконувача обов’язків голови Служби Мирона Остапенка — постать темну й небезпечну. Але про нього — згодом. Головне — Президент зняв Беруна, і, як стало відомо пізніше, і керівника свого Секретаріату Талимеризібу. Президент відчув, що навколо нього плетуть змову. Він, схоже, використав інформацію, яку зливали Президентові один на одного Берун і Талимеризіба, а потім послав к бісу обох. Але ті, які прийшли на їхні місця, люди значно розумніші й підступніші. Більше того, один із них дуже небезпечний ще з однієї причини, про яку я тобі поки що сказати не можу. От станеш Президентом, тоді мушу все доповідати як моєму головнокомандувачу.
— Ти знову за своє. Мені досить і посади Прем’єра, щоб навести в цій нещасній країні лад.
— Гаразд, не будемо поки що про це — там видно буде. Зараз треба бути готовим будь-якої миті взяти керівництво економікою, фінансами, всією бюрократичною цивільною машиною на себе. Треба, щоб для цього вже був повністю сформований апарат з надійних професійних людей, які тобі відомі і які зможуть забезпечити функціонування держави в найскрутніший період, яким зажди буває перехід влади з одних рук в інші…
— Богдане Даниловичу, — простягнута долоня «Атех» наче вимагала, щоб її взяв у свою руку Зорій, — скажи правду: кров буде?
Полковник узяв руку агента в обидві свої і не зовсім упевнено промовив:
— Не знаю…
Вони ще довго обговорювали деталі майбутніх спільних кроків, які незабаром їм слід буде зробити. І Зорій відчував, що те «незабаром» настане значно швидше, хоч би скільки до цього готувалися — воно звалиться раптово й заскочить усіх зненацька. Але Богдан Данилович мусить зробити все, щоб воно не заскочило зненацька саме його.
7
Алла детально розповіла Генріхові Яковичу про зустріч і розмову з Настею.
— Отож зачепилася наша лялька за хохляцький гачок не на жарт. Дурепа, виклала навіть те, про що й розказувати соромно. І з близькими подругами не завжди таким діляться, а ми… Словом, не втрималася наша Настя. Та й слухати треба вміти. Вона як побачила мій роззявлений рот, і понеслась.
— Дитинко моя, — Генріх Якович сидів у кріслі, сьорбав каву й задоволено усміхався. — То все емоції. Давай ближче до діла. Мене найменше цікавить розмір члена нашого об’єкта і на скільки фрикцій він спромігся за другим разом. Я б хотів почути інші деталі: як вони познайомилися, хто до кого перший заговорив, про що розмовляли, які їхні плани на майбутнє, чи домовилися про зустріч, якщо так, то де вона буде?