— Гаразд, бувай…
Зорій набрав номер Яруги.
— Ну, що, дорогенький? Ось тобі й почалися сюрпризи. Та ще й які! Можеш Остапенка не шукати. Телефонував Петро Симко — вибухнув автомобіль нашого т. в. о. Вщент рознесло не тільки машину, а й того, хто сидів у ній. Не сумнівайся — ідентифікувати особу не вдасться. Експерти зроблять висновок, що загинув Остапенко. Отож чекаймо наступної зустрічі з нашим улюбленим тимчасовим начальником. Думаю, цей довго в підпіллі не просидить, десь випливе. А поки що, як то кажуть, баба з воза, а кобила «в курсе дєла».
8
Вони й цього разу зробили все, щоб зустрітися таємно, подалі від сторонніх очей: саме зараз ніяк не можна допустити, щоб їх хоч хтось побачив разом. Ці кілька днів, які потрясли не лише Україну, а й світ, для них — найголовніші в житті. І ніхто не повинен знати — усе, що відбулося, вони зробили разом.
Валентина Ромниченко лише недавно дізналася, що вона землячка Богдана Зорія. Рідна мала батьківщина нині в такому самому шаленому русі, як і решта українських земель.
їхні земляки теж вийшли на вулиці міст і сіл і розігнали к бісу обласну й районні адміністрації.
— Богдане, а ти пам’ятаєш, як ми вперше зустрілися?
Якби тоді мені хтось сказав, що я стану змовницею і попруся у владу, я би плюнула межи очі. Та й пішла на контакт я лише після того, як ти таємно показав мені справу на діда, з якої дізналася, що доносила на нього моя бабця.
— Валю, я пишаюся, що розгледів у тобі таку потужну й розумну людину. І те, що ти стала лідером нації і взяла на себе цей тягар, ще раз підтверджує мій правильний вибір.
І твій вибір також.
— Богдане, я ніколи не запитувала тебе, а ти не казав сам мені про… — Валентина зам’ялася, добираючи слова. — Скажи правду, я у ваших офіційних кадебістських документах значусь як агент?
— Валю, — Богдан у нокдауні, — я ж тобі як на духу казав і зараз запевняю, що про наші стосунки не знає жодна душа. Навіть мій вірний Санчо Панса — Віктор Яруга.
— Я розумію, ти міг не називати мене на прізвище, міг взагалі про мене і наші плани «захоплення влади» нікому не говорити, — Валентина подивилася, як часто це робила, Богданові в очі. — Мене не обдуриш. Ти ж не вмієш брехати. Розколюйся!
Дав мені якесь прізвисько, чи як там у вас кажуть — псевдо?
— Офіційно — ні. А для себе, щоб зручно було… — почав мимрити Богдан Данилович. — Коротше, дав я тобі ім’я. Але це не суть важливо…
— Значусь я у вас як агент? Говори правду!
— Ні!
— Тоді зізнавайся, як ти мене «для себе» назвав?
Зорію на своєму довгому життєвому шляху часто доводилося брехати, але цій жінці, з якою вже стільки пережито і стільки ще всього попереду, сказати неправду Богдан не міг.
— Атех…
— Як?
— Кажу, назвав я тебе ім’ям Атех.
— Вибач за невігластво, але… що це значить?
— Колись дуже давно в хозар була така собі принцеса Атех.
Її ім’я трактували самі хозари, як назву чотирьох станів духа.
Але це складно зрозуміти, та й не дуже потрібно. Головне ж у цій історії те, що принцеса мала сім облич. Тобі як жінці уявити буде неважко приблизно таку картину: щоранку Атех сідала за «трюмо» й малювала собі нове обличчя. Щоразу — нове, якого ніхто раніше не бачив. Дехто вважає, що Атех узагалі не була красунею, а мала пристойний вигляд завдяки косметиці. Одне слово — вміла нею користуватися. Саме звідти й пішов вислів «хозарське обличчя».
— То я, по-твоєму, така багатолика?
— Ні, багатоликість у хозар розумілася як здатність прокидатися щоразу начебто кимось іншим. Не просто щоранку мати нове обличчя, а бути кимось іншим. Навіть близькі люди й родичі не впізнавали одне одного, бо не запам’ятовували попередні обличчя, які мали їхні близькі.
— Однак виходить, що в мене кілька облич?
— У Президента такої великої держави що більше буде облич, то краще.
— До речі, ми ж домовлялися — мені досить було б і посади Прем’єра.
— А Президента куди подінемо? Ми ж, вважай, уже змінили владу.
— Та він лишень дізнається, що я виконую його обов’язки, повіситься або емігрує. У Ріо-де-Жанейро, наприклад.
— А чому б і ні? Колись один нормальний пацан Остап мріяв про це місто…
— До речі, сьогодні помічник заніс на підпис указ про присвоєння тобі звання генерал-майора. Нове керівництво моєї ще не зовсім легітимної Адміністрації розстаралося. При цьому подання підписав новий голова СБУ, твій дружбан — генерал Шершун. Це ти його попросив?