— Ясно. Невже ти тут щодня буваєш?
— А чом би й ні?
Побалакай із таким! Бомж прикрасив розм’якле морозиво охайними півколами, що лишала маленька ложка, і все підтанцьовував, ніби підскакував. Шкіряна куртка підтанцьовувала окремо від тіла. Від бару долинуло гудіння кавоварки, вчувся терпкий запах.
— Кави хочеш? — спитала я. Собі б я радо замовила гарячого шоколаду, та його чомусь більше не було в меню.
— Сьогодні в тебе — атракціон небаченої щедрості? Ну, давай.
Підійшла офіціантка з кавником. Ми на мить припинили стукати ложками, замилувавшись настояною рідиною, що, зблискуючи, наливала по вінця крихітну філіжанку.
— Нудьга тебе тут не заїдає? — мовила я, не лишаючи надію розговорити бомжа. — Люди ж ті самі.
— Як коли. От учора тут — віриш — не нудьгували. Аматорський стриптиз, дві бійки…
— З кров’ю чи кетчупом?
— А ти журналістка? Збираєш матеріал про нічне життя столиці?
— Якби мене цікавило нічне життя, я пішла б до казино. Тут усе одно о десятій зачиняють, хіба ні?
Він поплямкав морозивом і помовчав. Тоді спитав:
— Пишеш статтю «Один день із життя київського бомжа»?
— А якби й написала і продала в бульварну газету — і всі б до тебе ходили по автограф… хіба кепсько?
— Супер.
Він доїв морозиво й охайно облизав ложку. Потім узявся до кави.
— Тут учора не святкували день народження? — запитала я.
— Ні, а що?
— Так, просто… То що тут учора коїлося?
Бомж зиркнув на мене, дістав дешеву цигарку, довго її розминав між пальців, прикурив. Випустивши дим одночасно ротом і носом, він зблиснув на диво білими зубами:
— Тобі з брудними подробицями чи без?
— Я тебе зупиню, як почне нудити.
— Ну-ну. З ранку починати?
— Ліпше з шостої вечора. Стриптиз можеш обминути.
— О шостій тут сиділа кралечка. На зріст маленька, а віку, — він критично глянув на мене, — приблизно твого. Вдягнена по-офісному. Каву брала разів зо п’ять — куди тільки лізло? А кавалер до неї так і не підвалив.
У мене враз змокли руки: відчуття тривоги прийшло нізвідки, але не хотіло відпускати серце.
— А яка вона собою? — запитала я, знаючи наперед, якою буде відповідь.
— Невже твоя знайома? Ну, кругленька така, волосся коротке, темно-русяве. Курила весь час. Очі темні й великі, а на лобі — смішна така родимка, просто в центрі, між бровами.
«Вона, точно!» — майнуло в голові.
— А потім?
— А потім до неї підкотили двоє хлопів — знаєш, із тих, що спереду мають по золотому зубу. Підсіли, — бомж гмикнув, — запропонували скласти їм компанію. Кралечка до стінки відвернулася, тільки цигарку в попільничку струшує… Не знаю, що вона їм там бовкнула, та один із хлопів образився — страх: підскочив, як скажений, ухопив її за руку і потягнув до виходу. А вона не пручалася навіть, пішла з ними. Хто б міг подумати?
Ні, це не може бути про неї. Це якась байка.
— А люди? — автоматично запитала я. — Люди їх не зупинили?
— Які люди? — щиро здивувався бомж. У сірих очах плескалося: «Ти не з Марсу?»
— Ну, люди — бармен, відвідувачі, ти, нарешті…
— Сонечко моє, та тут таке часом буває, що дрібні сварки не дивина.
— А бармен який був? — затремтів зрадливо голос.
— До чого тут бармен? Та той, що й сьогодні працює. А вони…
Ноги вже підняли мене зі стільця… Ні, сісти, заспокоїтися, змусити себе дослухати до кінця!
— …поїхали звідси на конкретній тачці. «Audi» кавового кольору, модель «TT» — ну, як пістолет… Номери жовті.
Умить забула я про будь-які дні народження й запанікувала: людина надсилає мені дивного листа без підпису, а потім виявляється, що телефон не відповідає, а саму її бачили з двома сумнівними хлопами…
— Вибач, — кивнула я бомжеві.
Майже рівно дійшла до шинквасу. Я поставила на людину, з якою ми безліч разів пили гарячий шоколад у цьому закладі — по дві, по три чашки, доки грошей ставало, доки від цукру не зводило зуби, а потім у дворі по той бік дороги довго сиділи на рипучій дитячій гойдалці, бо тоді нам було сімнадцять і вісімнадцять років, а в житті — все попереду. Тільки ця людина могла викликати мене в Яму.
— Вчора о шостій до вас заходила пані. Ну, розумієте, я з нею домовлялася, — плутано пояснювала я бармену, — але не прийшла, тобто прийшла, але день переплутала, тобто я не була певна, на який саме день вона призначила… Ви не пам’ятаєте? Може, вона вам щось казала…
Бармен терпляче переждав хаотичний монолог, переставляючи склянки, досипаючи каву в кавоварку, наливаючи комусь коньяк.