КАНТ ДЛЯ СОЛОМІЇ
Важко знайти краще пояснення тому, що є найцікавішим у літературі, ніж універсальна сентенція Канта. Та сама, про дві речі, що викликають його захоплення і здивування, — зоряне небо над головою і моральний закон усередині людини.
Зоряне небо — це Божий світ, лад, який був створений і є ладом, хоч і незбагненним. А моральний закон — це та частка духу, яка присутня в кожній людині та робить її душу безсмертною. Моральний закон, духовний інстинкт відчуття різниці між добром і злом забезпечує виконання найбільшого людського обов’язку — права вибору.
Особливо вражаючим виявом людяності, людськості є ті моменти вибору добра, коли всі обставини світу та часу сприяють тому, щоби не бути добрим.
Зрештою, у житті кожної людини, де б вона колись не була, є чи буде, базових життєвих подій, дій і переживань не так багато: радість, страх, любов, біль, відчай, віра. Поступ історії, зміна часів тільки додають колориту, надають можливості проявлятися цим базовим речам у спосіб, який здається неповторним.
Але саме так — із сплетення історії життя окремої людини й історії великої, історії світу — народжується література, яка викликає зворушення й захоплення.
Саме такою літературною історією є роман «Соло для Соломії». Історія цілого життя однієї неповторної жінки, якій було дано жити в неповторний час у неповторному місці. Майже ціле двадцяте століття, прожите на Волині, давало добру нагоду для того, щоби існування не здавалося простим і нецікавим. Історичних перипетій було досить, щоби моменти вибору йшли один за одним з надзвичайною інтенсивністю. Навіть тоді, тобто осо
бливо тоді, коли здавалося, що вибору нема, що від власної волі взагалі нічого не залежить.
Величезна цінність роману «Соло для Соломії» полягає в тому, що він є історією цілого людського життя — від початку і до кінця. Нам дуже часто бракує саме такої картини світу. Адже тільки знаючи всю історію людини, можна зрозуміти, чому і як вона чинить у кожному окремому епізоді свого тривання. До того ж історія Соломії тільки називається солом. Насправді в романі все так, як у найсправжнішому житті, коли біографія одного невіддільна від біографій тих, хто поруч. І поруч не фрагментарно, а глибоко, неперервно і довго. Історія тривалої близькості, тривалих близькостей — це той мотив роману, який видається особливо зворушливим.
Якби ми більше знали про життя інших, то могли б краще розібратися із життям власним. Біографії найрізноманітніших людей — це основа будь-якої літератури. Зрештою, біографічною є головна книжка нашої цивілізації — Євангеліє.
Брак життєписів — слабке місце літератури української. Цю прогалину талановито заповнює Володимир Лис. Ретельно виписану історію Соломії неможливо переповісти, неможливо запам’ятати так само ретельно. Але цього й не треба, бо романи слід читати і переживати. І знати, що таке буває — таке життя, така історія, така Соломія, така пам’ять, така згадка, така розповідь про таке життя. Залишається найголовніше — уважніше придивитися до життя власного, до власної історії і пам’яті.
А ще є так, що згадуючи про когось — скажімо, про Соломію — називаючи ім’я того, кого вже нема, ми чинимо подобу молитви за ту безсмертну душу. їй від того стає спокійніше. І нам також, бо ж молитва...
Тарас Прохасько
Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути?
Помила собі ноги: як мені їх бруднити?
Пісня пісень, 5—3
Легко поламати соломину,
Навіть легше, як суху билину. Соломинка легко поломилась,
Дівчина ще легше залюбилась.
Народна пісня, почута на Поліссі
Що ж можеш ти, надламана тростино?
Євген Маланюк
ЧАСТИНА ПЕРША
ЗАСПІВ
РОЗДІЛ І ПОЯВА ЗІРКИ
Щедрий вечір, котрий ставив віночок до свята Маланки, привів до хати Троцюків, по-вуличному Зозуликів, перебиранців 1. А їхній невістці Соломії, яку всі звали Соломкою, а чоловік Антін Соломинкою, подарував ще й особливу звістку.
Звістка була солодка, як мед, тривожна, як далекий пронизливий звук, що вражає насамперед серце.
Звістку вигадала вона сама.
А мо’, й не вигадала.
Хтіла тої звістки, аж терпко і гаряче було воднораз, коли вперше про те подумала. А на Маланку вирішила для себе остаточно. Остаточно й трішечки бентежно — буде.
То й нихай. І як підтвердження, як стукіт пташки у вікно, звук. Звуки.
Пісня, гомін, коляда.
Перебиранці!
Бо ж Маланка, бо Щедрий вечір.