— Думаю, у житті він набагато спокійніший, — усміхнулася Злата, потягуючи запашну каву. — Там море, сонце, повітря, флюїди, хочеться.
— Ну-у, миленька, крім хотіти треба ще й могти, — не погодилася Майя. — А він може, ти вже мені повір. Але то все дурниці. Важливо інше, — очі Власової тепло заблищали. — Я вагітна, — легенько погладила собі живіт.
— Що? Справді? — ледь не випустила з рук філіжанку з кавою Злата.
— Точно. Я відчув-ваю, — замріяно протягла Майя.
— Уже? — від гріха подалі, поклала ту нещасну чашку з кавою на столик Захарова.
— Ну, не буквально, а…
— Ясно, — розслабилася Злата. — Коли до Єви зайдеш? Вона мені вже всю душу виїла з твоєю дезінфекцією.
— Не зараз, — рішуче заперечила Майя. — Ще дитинці нашкодить. Встигну. А тепер вибачай, мушу бігти, робота чекає, — швидко попрощалася.
Незвичайний стан Власової помітили й колеги. Піднесений настрій, радість в очах, неабиякий ентузіазм у роботі.
— Тебе, наче підмінили після відпустки, — шепотіла начальниця управління культури, з якою поряд сиділи на нараді в керівника області. — Аж сяєш.
— Тобі здається, — хитро жартувала у відповідь Майя. — Все, як і раніше.
Та насправді щоранку жінка завмирала в очікуванні. Ось уже повинні розпочатися жіночі дні, а їх немає. Значить вона не помилилася. Точно вагітна! Боже, яке ж це щастя…
Дорогою з роботи додому не втрималася, мимоволі зупинилася біля дитячої крамниці.
— Тут, ніби у казці, — здивовано роздивляючись навколо, мовила.
— Вам для якого віку іграшка потрібна? — поцікавилася молода продавчиня.
— Для наймолодшого, — поклала руку собі на живіт Майя. — Ми ще всередині.
— Вітаю, — тепло усміхнулася дівчина. — Навіть не знаю, що запропонувати, — задумалася.
— А давайте білого м’якого ведмедика, — попросила Власова. — Спатиме зі мною у ліжку, поки маленькі рученята самі його не обіймуть.
«Минуло більше двох тижнів. Затримка серйозна. Сумнівів не залишилося. Пора навідатися до Єви», — подумки вирішила Майя.
— Не може бути, — розвела руки для обіймів Євтухова, коли владна подруга нарешті порадувала її своїм візитом. — Я вже думала, що ти змінила персонального лікаря-гінеколога.
— Хіба я здатна на таке? — по-доброму насупила брови Майя.
— Від Злати чула, ти добре відпочила, — здалеку почала.
— Затримка більше двох тижнів, — заворожено прошепотіла Власова.
— Тоді давай подивимося на нього, — встаючи із-за столу, запропонувала Єва. — Батько хоч симпатичний? — прямуючи коридором до кабінету ультразвукової діагностики, весело поцікавилася Євтухова.
— Не те слово, — підморгнула у відповідь Майя.
— Я сама обстежу, — звернулася до спеціаліста, який сидів за монітором апарату, коли вони з Власовою увійшли до кабінету УЗД. — Лягай, будь ласка, — лагідно попросила Єва.
— Найзворушливіша мить, коли вперше бачиш своє маля, — мовила лікарка, готуючи потрібну зону для діагностики. — І не має значення, що поки що лише на екрані.
Майя розслаблено лежала й мрійливо дивилася на стелю.
Єва довго водила спеціальним пристроєм по животу пацієнтки. Опускалася вище, нижче. В якихось місцях відчутно натискала. Обличчя її щодалі, то виразніше набирало серйозного вигляду. Усмішка зникла. Брови нахмурилися, напружився погляд.
— Щось не так? — запереживала Власова. — Аборт я не робитиму, відразу попереджаю.
— Послухай… — на хвильку задумалася Єва. — А чому ти вирішила, що в-вагітна?… — якось замислено протягла, не відриваючи очей від екрану.
— Тобто, як? — відразу не зрозуміла Майя. — У мене такої затримки зроду не було… Я й так не поспішала з висновками, але все вказує…
— Ну-у, затримка — це серйозно, сперечатися не буду. Вона може на багато факторів вказувати. Наприклад, у твоєму конкретному випадку, я би пов’язувала це з бурхливим статевим життям, котрого досі не було. Організм отримав шок, пішов гормональний викид. Але за місяць-два все має стати на свої місця. Я в цьому впевнена.
— Хочеш сказати, що дитини немає?
Майя з таким болем глянула на Єву, що лікарку пробрало аж до кісток.
— Я не вагітна?
Євтухова мовчки похитала головою. Не могла знайти потрібних слів, щоб утішити подругу. Ще хвилину тому та цвіла й раділа, а зараз… наче саме небо рухнуло на її голову. Очі наповнилися сльозами, губи затремтіли. Мов уві сні піднялася з тапчану, одягнулася.
— Майєчко, — злегка торкнулася її плеча подруга. — Давай проведу, — співчутливо промовила.
— Не треба, — ледь чутно прохрипіла нещасна. — Я сама…