— Ясно, — задумано протяг Макар.
— Що з тобою? — нарешті не витримала Майя. — Ти на себе не схожий. Не довіряєш? — прямо запитала чоловіка.
Громов важко піднявся з дивана. Повільно підійшов до дружини. Узяв її обличчя у свої долоні. Своїми чорними, як безодня очима заглянув у самісіньке її нутро. Мов рентген просвітив наскрізь. Усе побачив. Нічого не приховає.
— Чому, не довіряю, — глянув у її перелякані очі. — Хіба можна не вірити людині? Вірити треба, навіть, якщо знаєш, що вона бреше. Необхідно слухати й намагатися зрозуміти: чому вона це робить? Чому обманює? — якось по-філософськи відповів.
Майя відчула, як від хвилювання по тілу пробігли мурашки. Ноги в колінах затрусилися. Здавалося — не витримає. Ось-ось втратить свідомість, впаде на підлогу. Тільки його сильні руки підтримали.
Та раптом очі Макара стали ще чорніші. Здавалося, страшна пекельна темрява виливається з них й обвиває усе навколо. Покриває непроглядним мороком. Відчула, як насувається щось жахливе, наче перед смертоносною грозою. Відчула й пронизливий, колючий холод, що віяв з його душі. Від нього все кам’яніло в очікуванні чогось потужного, розгромливого…
Нарешті грім луснув!
Блискавичним, різким рухом, боляче, Макар розвернув дружину обличчям до стіни. Одною рукою міцно притис до себе, іншою вхопив за волосся.
— Не треба, благаю, — замолилася перелякана до смерті Майя. — Ть-тільки не так, прош-ш-шу-у… — голосно заридала.
Зупинився.
Його важке, гаряче дихання обпікало їй потилицю.
Майя міцно стисла повіки з під яких градом лилися сльози.
Нею неприродно трусило, як при лихоманці.
— А-а-а-а!!! — заревів, як смертельно поранений звір перед кончиною Макар і щосили гепнув кулаком по стіні. Тоді відпустив дружину, взяв куртку й рвонув до виходу.
— Піду, охолону. Не чекай, — безсило прохрипів, луснув дверима і побіг на вулицю.
Десь знизу почулося клацання сигналізації, звук заведеного двигуна й рвучкого старту автомобіля.
Майя зрозуміла. Він про все дізнався.
«Господи, що тепер буде? Вони ж — рідні брати…» — кліщами здавила серце дійсність.
Безсило сповзла стіною на коліна.
З її грудей виривалося розпачливе ридання…
Олівія не знаходила собі місця. Металася по будинку, нервово викурюючи одну сигарету за другою.
Нарешті двері відчинилися. На порозі з’явився Єгор.
Жінка аж заклякла.
Він ніби в хорошому настрої. Навіть підійшов до неї, обняв і поцілував. Якось тепло глянув у вічі. Такого раніше ніколи не було.
— Все гаразд? — несміливо запитала.
— Так, — усміхаючись, відповів. — Тепер у нас все буде гаразд.
Несподівано у його кишені завібрував телефон.
— Брат? — здивувався Громов. — Чого йому треба о такій порі? — насупив брови.
Олівія насторожилася.
— Любий, — ніжно обвила руками шию Єгора й поцілувала в губи. — Не бери. Потім зателефонуєш.
— Зачекай, — легенько відштовхнув дівчину. — Так, Макаре, слухаю, — відповів.
Олівія завмерла в очікуванні.
— Чекаю тебе під другим транспортним мостом на лівому березі, — промовив якийсь майже незнайомий, басовитий, здавлений голос.
— Де? — розширив від здивування очі Єгор.
Та в слухавці вже звучали короткі гудки.
— Що там? — не витримала дівчина. — Чого йому треба?
— Чекає мене під якимось мостом, — ошелешений відповів, задивившись в одну точку.
— Що за маячня? — нервово хмикнула Олівія. — Ти ж не поїдеш, правда?
Єгор насупив брови й попрямував до дверей.
— Ні! Ні! Не смій! — раптом почув розпачливий крик громадянської дружини. — Я не пущу! — закрила собою вихід з будинку.
— Що з тобою? — скривився Єгор. — Мене кличе брат. Напевно, щось дуже важливе й термінове, якщо наша зустріч така засекречена.
— Благаю, не йди, — замолила Олівія. — У нього зброя, я знаю. Йому по роботі належить…
Від почутого Єгор аж отетерів.
— Ти знаєш щось, чого не знаю я? — пронизливо глянув у її налякані очі. — До чого тут зброя? Макар — мій рідний брат. З якого дива погрожував би мені зброєю? Га?
— Я люблю тебе, — заплакала Олівія. — Хотіла лише, щоб ця… отримала те, на що заслужила… не лізла у чужу сім’ю…
— Хто — ця? — насилу видавив з себе Єгор. До нього потроху почало доходити, що відбувається. Але гнав подалі страшні думки.
— Майя, — заливаючись сльозами, зізналася Олівія. — Ви ж сьогодні… у готелі…
— Що?!!! — мов божевільний заревів Єгор. — Ти?!!!..
— Я… я повідомила Макара, але…