XI
«І слух запав», – сказала Немийнозиха, оглядаючи театр воєнних дій. – Тут було, вертілося, чорт-зна де ділося. Побігли вже кози в лози».
Потомлена й заспана, вона розсілася на приспі, наче решетилівська толока, й сиділа там, як чорт на грошах у болоті, сопучи, мов ковальський міх.
«Знаю, хто тут розпсотився, – казала вона до себе. – Це ті пани, що три місяці воші б'ють, у соломі сплять та зубами ськаються. Добрі б були люди, та собаками підшиті. Ходять, як овечки, а буцькають, як барани»,
XII
Тим часом утікачі зустрілися в корчмі, поцілували скляного бога, убили джмеля, смикнули добре цівкою і побачили перед собою бурсака Зачиняйла, що, випередивши їх на своїм Мерседесі, уже сидів коло такого, для чого чарки роблять.
В затишній атмосфері корчми недавні вороги замирилися і почали бити джмелів уже втрьох. По хвилі підвівся дід Неприведигосподи і сказав:
«Любі мої братове, билися ви, як коти, лаялись, як собаки, втекли, як зайці, і тепер ми з вами п'ємо, як свині. Остогидло мені таке життя. І я ж колись під школою ночував, але пішла моя псалтира на перець. Читав од краю до краю, а в середині не знаю, як схопивсь, так за титлу зачепивсь. І ви, брати, хоч неписьменні, а друковані добре. Треба нам учитися, як люди на світі живуть і без волів землю орють. Бо живемо ми по-дурному, а до науки від нас недалеко – от як до оцієї соломи». Дід показав на стіжок у вікно і заплакав... «Браття, – сказав він, схлипуючи, – браття, читаймо в книгу. Не будемо ми лаятись, не будемо битись, не будемо тікати, не будемо віку пропивати, а будемо в книгу читати».
Зачиняйло і Немийнога з повагою і страхом дивилися на діда. Дід зірвав з себе шапку, кучму, бороду, голову, зняв свитину і весь узявся друкованими літерами.
«Вивчайте мене, – сказав дід, – я ваші приказки, прислів'я, приповідки і приклади. Я ваш народній гумор».
Примітки
Збірка «Солоні зайці» є однією з двох книжок гуморесок Майка Йогансена, виданих 1929 року в Харкові видавництвом «Плужанин» у серії «Весела Книжка». Друга збірка називається «Луб’яне решето».
Примітки додані упорядником інтернетної публікації 2020 року.
Номіна – Оміна.
Вперше цей текст було надруковано в харківському «Універсальному журналі» («УЖ» № 8 (10), 1929), під заголовком «Nomina-Omina (Латинська рима)», ілюстрований фотографіями згадуваних у тексті вивісок. Назва тексту «Nomina-Omina» в перекладі з латини означає Імена-Ознаки.
… з ворсмівського заліза – тобто вироблений у Ворсмі. Ворсма – населений пункт у Нижегородській області Росії (до 1955 року село, а тепер місто). З XVIII століття Ворсма була центром металообробних кустарних промислів. В даний час в місті діє медікоінструментальний завод.
… Пушкінської та Короленківської вулиць – Пушкінська (колишня Німецька) та Короленка (колишня Миколаївська) – вулиці в історичному центрі Харкова.
… страшну самопожертву Вінкельріда... – Арнольд фон Вінкельрід або Ерні Вінкельрід – легендарний швейцарський народний герой, борець за незалежність від Габсбурґів. В ході битви під Земпахом у 1386 році він прийняв на себе удар ворожих списів, чим забезпечив перемогу швейцарського війська над герцогом Леопольдом Австрійським. Для швейцарців Арнольд фон Вінкельрід став втіленням самопожертви в ім'я порятунку батьківщини. Однак історичність його особистості піддається сумніву.
Речиця – місто у Гомельській області Білорусі, де з початку XX сторіччя виробляють сірники.
ДА ДЗЕСЯЦІГОДЬДЗЯ Б.С.С.P. – з білоруської – ДО ДЕСЯТИРІЧЧЯ Б.С.С.Р.
Лопансбурґ – жартівлива назва Харкова, що те найменування походить від річки Лопані, котра в історичному центрі міста вливається в річку Харків.
Михайло (Михайль) Васильович Семенко (1892-1937), поет доби «Розстріляного відродження», основоположник і теоретик українського футуризму, жертва сталінського терору.
… наслідував І. Северянінові. – Ігор Северянін (справжнє ім’я Ігор Васильович Лотарьов, 1887-1941), російський поет доби «Срібного віку».