Тоді вони почали зносити з усіх приміщень поламані прилади, подушки, книжки — особливо стала в пригоді бібліотека, і насамперед атласи зоряного неба, великі й товстенні.
З них, наче з цегли, будували піраміду. За якусь годину вона сягла вже двометрової висоти. Хтось ненароком зачепив піраміду, і вона частково обвалилася; після цього всі працювали вже систематичніше — під керівництвом Інженера.
— Фізична праця — це просто мука! — важко дихаючи, бурчав Лікар.
Ліхтарик стирчав у щілині кондиціонера й освітлював їм шлях, коли вони бігли до бібліотеки й поверталися звідти з оберемками книг.
— Раніше я навіть гадки не мав, що в таких примітивних умовах можна подорожувати до зірок, — сопів Лікар, але йому ніхто нічого не відповів.
Нарешті Координатор, підтримуваний товаришами, обережно виліз на споруджену піраміду й дотягся пальцями до ручки ручного привода.
— Мало, — сказав він. — Не вистачає п’ятьох сантиметрів. Підскочити не можу, бо все завалиться.
— Я саме тримаю в руці «Теорію швидкісних польотів», — сказав Лікар, зважуючи на долоні товстенний том. — Думаю, він буде якраз.
Координатор схопився за ручку. Йому присвічували ліхтариком. Його тінь металася по білій поверхні пластику, яким було вистелено те, що тепер обернулося на стелю. Зненацька піраміда з книжок захиталася.
— Обережно! — крикнув Фізик.
— Я не маю на що обпертися, — видихнув Координатор. — Тримайте там, до дідька!! — крикнув він.
Ручка вирвалася йому з рук, він якусь секунду балансував на горі й нарешті відновив рівновагу. Ніхто з товаришів уже не дивився вгору — взявшись за руки, вони з усіх боків підпирали тремтливу споруду з книжок, щоб вона не розсипалася.
— Тільки не лайся, бо як почнемо, то вже не зупинимось, — застеріг знизу Лікар.
Координатор знову схопився за ручку. Несподівано розлігся протяжний скрегіт, потім з глухим шумом під ногами в нього розсунулися томи. Координатор повис над ними в повітрі, однак ручка, за яку він ухопився, зробила повний оберт.
— І так далі, ще одинадцять разів, — сказав він; зістрибнувши на безладно розсипані книжки.
Через дві години люк було таки переможено. Коли він почав відкриватися, всі радісно загукали.
Відкрившись, кришка повисла на рівні половини висоти коридора й утворила щось схоже на горизонтальний поміст, по якому без особливих зусиль можна було ввійти до шлюзу.
Скафандри в пласкій стінній шафі виявились непошкодженими. Шафа тепер лежала горизонтально, і люди ступали по її дверцятах.
— Виходимо всі, чи як? — спитав Хімік.
— Спершу спробуємо відкрити зовнішній люк…
Люк був затиснутий так щільно, що, здавалось, становив одне ціле з корпусом ракети. Важелі не піддавалися, хоч на них натискали всі шестеро, плечем до плеча. Тоді спробували розхитати гвинти, смикаючи їх то в той, то в інший бік; та гвинти навіть не поворухнулися.
— Виявляється, долетіти — це ще не все, найскладніше іноді вийти, — підсумував Лікар.
— А я й не знав, що ти в нас гуморист, — буркнув крізь зуби Інженер.
Піт заливав йому очі.
Всі повсідалися на дверцятах стінної шафи.
— Я голодний, — признався Кібернетик, порушивши загальну мовчанку.
— Значить, треба щось з’їсти, — сказав Фізик і зголосився піти на склад.
— Краще на кухню. В холодильнику щось, може…
— Сам я там нічого не вдію, бо, щоб дістатися до харчів, треба перекидати з пізтонни різного мотлоху. Хто піде зі мною?
Лікар відгукнувся першим, Хімік підвівся, мить повагався. Коли їхні голови зникли за краєм відкинутої кришки люка й останній відблиск ліхтарика, який вони взяли з собою, погас, Координатор сказав приглушеним голосом:
— Я не хотів говорити цього при них. Ви більш-менш орієнтуєтеся в ситуації?
— Так, — відповів Інженер у чорний морок перед собою і, торкнувшись випростаною рукою Координаторової ноги, не відсмикнув пальців. Він відчував потребу в цьому дотику.
— Ти вважаєш, що нам не вдасться розрізати кришку?
— Чим? — запитав Інженер.
— Пальником, електричним або газовим. У нас є автоген і…
— Скажи правду: ти чув коли-небудь про автоген, який може розрізати чверть метра кераміту?