— Ні, Джен, ви не здастеся. Ви не можете здатися.
Себастян обхопив її і підняв, поставив на ноги, які підкошувалися. Напівпритомна Дженнсен не могла навіть рухатися. Все навколо було нереальним. Все було як сон. Світ розсипався в друзки.
Підтримуючи під руки, Себастян струснув її:
— Дженнсен, ми зобов'язані піти звідси. Вона повернула голову і подивилася на матір:
— Ми щось повинні зробити… Будь ласка… Щось треба зробити…
— Так, ми повинні. Ми повинні піти перш, ніж тут з'являться інші…
Його обличчя було мокре. Вона подумала, що дощ не перестав. Як ніби спостерігала за собою з величезної відстані, і всі її думки здавалися маячнею.
— Дженнсен, послухайте мене…
Мати недавно говорила… Це було так важливо…
— Слухайте мене. Ми повинні звідси вибратися. Ваша мати була права. Ми повинні тікати.
Себастян підійшов до заплічних мішків, що стояли на столі в іншому кінці кімнати. Дженнсен осіла. Її коліна глухо вдарились об підлогу. У серці була пустота, тільки тліли вуглини страшної муки, від якої вона не могла позбутися. Чому все повинно бути так несправедливо?
Вона поповзла в бік сплячої матері. Мама не могла померти. Вона не могла! Дженнсен занадто любила її, щоб вона посміла померти.
— Дженнсен! Горювати будете пізніше! Ми зобов'язані звідси забратися!
За відкритими дверима періщив дощ.
— Я її не залишу!
— Вона принесла себе в жертву заради вас. Не робіть так, щоб її героїчний вчинок пропав даремно. — Себастян заштовхував в мішок все, що потрапляло під руку. — Ви повинні зробити, як вона сказала. Вона любила вас і хотіла, щоб ви жили. Вона веліла вам втікати. А я поклявся допомогти. Ми повинні іти зараз, інакше нас схоплять.
Дженнсен втупилася на двері. Раніше вони були закриті. Дженнсен пам'ятала, як увірвалася в будинок і зачинила їх. А тепер двері відкриті навстіж. Може, клямка зламалася?..
Величезна тінь виступила з дощу, рушила мимо дверей і ввалилася в будинок. Могутній чоловік дивився прямо на Дженнсен.
Смертельний жах скував все її тіло.
Людина рушила в її бік. Спочатку повільно, потім все швидше і швидше.
Дженнсен побачила ніж з буквою «Р», що стирчав із шиї мертвого солдата. Ніж, який мати звеліла забрати з собою. Ніж був близько. Мати втратила руку — і своє життя, — щоб вбити ворога…
Чоловік, схоже, не помітив Себастяна, бо кинувся на Дженнсен. А вона рвонулася за ножем. Липкі від крові пальці охопили руків'я. Оброблений метал було зручно утримувати в руці. У ньому було мистецтво і функціональність корисної речі. Смертоносне мистецтво…
Скрегочучи зубами, Дженнсен вирвала лезо з мертвої плоті і перекотилася по підлозі.
Перш ніж новий ворог наздогнав її, Себастян з риком встромив йому в потилицю сокиру. Солдат звалився на підлогу поруч з Дженнсен, мускулиста рука навалилася на її тіло.
Дженнсен закричала і, звиваючись, виповзла з-під руки, а темна калюжа крові вже розливалася під головою вбитого. Себастян потягнув дівчину за руки, підняв.
— Зберіть все, що хочете взяти з собою, — наказав він.
Дженнсен рушила через кімнату, поволі, наче уві сні. Світ зійшов з розуму. Можливо, і вона, нарешті, зійшла з розуму.
Голос в її мозку зашепотів на дивній мові. Вона зауважила, що прислухається до нього, навіть відчула заспокоєння від його слів.
«Tu vash misht. Tu vask misht. Grushdeva du kalt misht».
— Ми повинні йти, — сказав Себастян. — Зберіть те, що бажаєте взяти з собою.
Дженнсен не могла думати. І не знала, що робити. Вона заблокувала голосу доступ в свої думки і наказала собі робити те, що веліла мати.
Вона підійшла до комода і почала збирати речі, які вони завжди брали в похід. Склала їх у заплічний мішок, повкладала зверху трави, прянощі і сушену їжу. Поклала щітку для волосся і маленьке дзеркальце.
Потім почала збирати одяг матері. Тут рука її застигла, пальці затремтіли. В голові як і раніше панувала порожнеча, і Дженнсен рухалася, як видресирувана тварина, роблячи те, чому її колись навчили.
Вона швидко оглянула кімнату, і її здатність думати ніби прокинулися.
Отже, тут чотири мертвих д'харіанці. Плюс ще один — вранці. Тобто всього п'ять. Це квод плюс один. Де ж решта троє? У темряві зовні будинку? На деревах? Чекають в темному лісі? Чекають, щоб привести її до лорда Рала, який тортурами доведе її до смерті?
Себастян обома руками взяв її за зап'ястя:
— Дженнсен, що ви робите?
Вона зрозуміла, що встромляє ножа у повітря перед собою.
Вона байдуже поспостерігати, як Себастян виймає ніж з її кулака і вкладає в піхви, як вішає піхви на її пояс. Потім він підхопив плащ, який зірвав з неї величезний д'харіанський солдат, коли вона провалилася в цей кошмар.