Выбрать главу

Келен поплескала її по спині:

— Ласкаво просимо в сім'ю!

Дженнсен витерла очі і дзвінко розсміялася невідомо над чим. Знову повернулася до Бетті. І побачила Тома, що стояв неподалік. Рвонулася до нього і кинулася в обійми:

— Ой, Томе, як я рада тебе бачити! Спасибі, що привіз мені Бетті.

— Привіт! Доставив козу, як і обіцяв. Виявилося, Ірмі, ковбасниці, дуже захотілося козеняти від твоєї кози. Її козел був уже старий. Одне козеня забрала вона, а цю парочку я привіз тобі.

— У Бетті народилася трійня?

Том кивнув:

— Боюся, я сильно прив'язався до Бетті і її малюків.

— Не можу повірити, що ти зробив це для мене!.. Томе, ти просто чудо!

— Моя мама теж так вважає. Не забудь, ти обіцяла розповісти про це лорду Ралу.

Дженнсен засміялася:

— Обіцяла! Але яким чином ти розшукав мене в цьому світі?

Том посміхнувся і витягнув з-за пояса ніж. Дженнсен з подивом виявила, що він як дві краплі схожий на той, що був у неї.

— Бачиш, цей ніж — знак того, що я служу лорду Ралу.

— І ти теж? — Здивувався Річард. — Я ніколи тебе не бачив.

— Все в порядку, лорд Рал, — втрутилася Морд-Сіт. — Я ручаюсь за нього.

— Спасибі, Кара! — Очі Тома світилися від радості.

— Значить, ти все про мене знав? — Здивувалася Дженнсен.

Том кивнув:

— Поганим би я був захисником лорда Рала, якби дозволив такій підозрілій особі, як ти, нишпорити навкруги, намагаючись нашкодити йому, і не взнати про твої плани. Ось я і наглядав за тобою, йшов по п'ятах більшу частину твоїх мандрів.

Дженнсен ляснула його по плечу:

— Так ти шпигував за мною?!

— Я ж повинен був знати про твої наміри і бути впевненим, що ти не заподієш шкоди лорду Ралу.

— Не думаю, що ти попрацював добре, — зауважила Дженнсен.

— Чому це? — Удавано обурюючись, спитав Том.

— Я ж могла його вбити. А ти стояв збоку, занадто далеко, щоб встигнути що-небудь зробити.

Том розплився в хлоп'ячій усмішці. Тепер вона була ще більш пустотливою, ніж зазвичай.

— Я б не дав тобі вдарити лорда Рала.

Том повернувся і змахнув ножем. З небувалою швидкістю клинок пролетів через площадку і встромився в щось темне біля однієї з упалих колон.

Річард, Том, Келен і Морд-Сіт кинулися туди. Дженнсен побігла слідом за ними. На її чимале здивування, ніж пронизав шкіряний мішечок — якраз по центру. Мішечок тримала рука, що стирчала з-під величезного уламка впалої колони.

— Будь ласка, допоможіть мені вибратися, — донеслося звідти. — Я заплачу. Я можу заплатити. У мене є власні гроші.

Це був Обі. Уламок колони впав на нього, коли він кинувся тікати. Одним кінцем уламок впав на великий шматок вапняку, і Обі не розчавило. Він сидів у кам'яній пастці, заживо похований під величезним шматком колони.

Том витягнув ножа, підняв шкіряний гаманець і підкинув його в повітря.

— Фрідріх! — Закричав він. — Фрідріх! Це твій?

Дженнсен в черговий раз здивувалася. Це дійсно був день несподіванок. Фрідріх, чоловік Алтеї, виліз з фургона і поспішив до них.

— Це мій, — промовив він. А потім заглянув під скелю: — Гей, у тебе ж є й ще.

Через мить рука стала викидати назовні все нові і нові шкіряні і ганчіркові гаманці.

— Ось, візьміть всі мої гроші. Допоможіть мені вибратися.

— Не думаю, що зможу підняти скелю, — сказав Фрідріх. — Особливо для того, щоб допомогти людині, виній у смерті моєї дружини.

— Алтея загинула? — З жахом запитала Дженнсен.

— Так. Сонце пішло з мого життя.

— Мені дуже шкода, — прошепотіла дівчина. — Вона була гарна жінка.

Фрідріх сумно посміхнувся:

— Так, була. — Він дістав їх кишені маленький гладкий камінь. — Але вона залишила це, і воно приносить мені радість.

— Невже і в тебе такий? — Дивуючись, спитав Том. Він порився в кишені і щось витягнув. Потім розкрив долоню, і всі побачили маленький гладкий камінчик. — Я теж ношу з собою камінь на щастя. Він завжди при мені і приносить удачу.

Фрідріх підозріло подивився на нього, а потім розсміявся.

— Я не можу дихати. Будь ласка, камінь давить. Випустіть мене.

Річард виставив руку в напрямку до уламку колони. Пролунав скреготливий звук, і під каменю з'явилася блискаюча дужка. Чарівник нагнувся і, потягнувши за перев'язь, витягнув його повністю. Витер пил, надів перев'язь і закріпив на стегні піхви. Величний меч був зброєю, гідною лорда Рала.

Дженнсен побачила блискучий напис на руків'ї: «ІСТИНА».