— Коли ти зустрівся лицем до лиця з солдатами, у тебе не було навіть меча, — сказала Дженнсен. — Думаю, твоє чарівництво — захист покраще.
Річард посміхнувся і похитав головою:
— Мої здібності допомагають там, де є необхідність і лють. Коли вкрали Келен, у мене було і те й інше.
Він зняв долоню з руків'я, щоб Дженнсен змогла ще раз побачити написане золотими літерами слово.
— А ця зброя завжди напоготові.
— А звідки ти дізнався, де ми? — Запитала Дженнсен. — Як дізнався, де Келен?
Річард полірував великим пальцем золочене слово на руків'ї:
— Мені розповів дід. Король Обі вкраде меч, коли, скориставшись допомогою Володаря пекла, викраде Келен. Цей меч особливий. У мене з ним зв'язок. Я завжди відчуваю, де він. Безсумнівно, Володар напоумив Обі прихопити його, щоб заманити мене сюди.
— Будь ласка, я не можу дихати, — волав Оба.
— Твій дід? — Запитала Дженнсен, не звертаючи уваги на стогони і благання Оби. — Ти говориш про чарівника Зорандера?
Лице Річарда освітила ніжна посмішка.
— Значить, ти зустрічалася з Зеддом. Він просто чудо, чи не так?
— Він намагався вбити мене, — пробурмотіла Дженнсен.
— Зедд? — Річард посміхнувся. — Зедд нікому не заподіє шкоди!
— Це він-то не заподіє шкоди?
Морд-Сіт тицьнула Дженнсен червоним прутом, закріпленим на зап'ясті.
— Що ти робиш? — Обурилася Дженнсен. — Припини!
— Ейдж тобі ні про що не говорить?
— Не більше, ніж ейдж Ніди, — насупилася Дженнсен.
Кара задерла брову:
— Ти зустрічалася з Нідою? І вона ще ходить по землі. Я вражена.
— У неї ж імунітет до магії, — зауважив Річард. — Тому ейджі не діють.
Кара, хитро посміхаючись, подивилася на Келен.
— Як ти гадаєш, про що я думаю? — Запитала Келен.
— Можливо, вона допоможе нам вирішити одну маленьку проблему, — вимовила Кара. Здавалося, її розпирало від пустощів.
— Гадаю, ти хочеш, щоб вона теж доторкнулася? — З сумною усмішкою вимовив Річард.
— Ну, хтось же повинен це зробити, — ніби захищаючись, вимовила Кара. — Хіба ти хочеш, щоб це знову була я?
— Ні!
— Про що це ви говорите? — Запитала Дженнсен.
— У нас нагальна проблема, — відповів Річард. — І потрібна твоя допомога. Думаю, тут потрібен особливий талант, щоб розплутати такий складний вузол.
— Так? Значить, ти хочеш, щоб я пішла з вами?
— Якщо ти хочеш, — вимовила Келен. Вона притулилася до Річарду, ніби з останніх сил.
— Том, — покликав Рал. — Можемо ми…
— Ну, звичайно, ідіть же сюди! — Відповів Том, кинувшись вперед, щоб подати Келен руку. — У мене в фургоні є чудові ковдри, і там можна чудово відпочити. Запитайте у Дженнсен, вона підтвердить. Я відвезу вас додому найкоротшою дорогою.
— Будемо тобі дуже вдячні, — подякував Річард. — Починає сутеніти. Краще залишитися тут і переночувати, а зі світанком вирушимо в дорогу. Будемо сподіватися, що встигнемо до спеки.
— Думаю, всім захочеться виявитися всередині, разом з Матір'ю-сповідницею, — прошепотів Том на вухо Дженнсен. — Якщо ти нічого не маєш проти, можеш влаштуватися поруч зі мною на передку.
— Спочатку мені потрібно дещо дізнатися, — почала Дженнсен. — Ти — захисник лорда Рала. Що б ти зробив сьогодні у випадку, якщо б я спробувала завдати йому шкоди?
Том подивився на неї дуже серйозно:
— Дженнсен, якби я дійсно думав, що ти здатна на це, то встромив би в тебе ніж, не чекаючи, поки ти отримаєш свій шанс.
Дженнсен посміхнулася:
— Відмінно. Тоді я поїду з тобою. Моя конячка там, нагорі. — Вона показала далечінь. — Я вже подружилася з Расті.
Почувши ім'я коня, Бетті забекала. Дженнсен, розсміявшись, почухала товстий козячий бочок.
— Ти пам'ятаєш Расті?
Бетті знову забекала.
З боку зваленого стовпа долинали крикии Обі Рала, благаючого, щоб його випустили. Дженнсен згадала, що він — теж її брат. Хоча і дуже жорстокий.
— Прости мене за те, що я думала про тебе всякі гидоти, — сказала вона, дивлячись знизу вгору на Річарда.
Той посміхнувся. Однією рукою він підтримував Келен, а іншою притягнув до себе Дженнсен.
— У війні проти істини ти використовувала голову. Більшого я не можу від тебе вимагати.
Під вагою впалої колони вапнякова скеля, яка врятувала життя Обі, повільно руйнувалася. Через кілька годин хлопець буде розчавлений у своїй в'язниці. В іншому випадку — помре від спраги.
Після повної поразки Володар навряд чи допоможе Обі — нагороди не буде. Можливо, за цю невдачу йому доведеться розплачуватися вічним стражданням.