Він знову сказав собі, що його життя було постійною суперечністю, такою собі кривавою плутаниною, де істина його намірів і поведінки завжди залишалася внаслідок усіляких випадковостей або його власного невміння чи дурості затемненою, спотвореною, переінакшеною і перебріханою. Ті п’ятдесят три патріоти, чисті ідеалісти, в яких стало мужності протиставити себе двом тисячам із лишком своїх співвітчизників, ув’язнених у німецькому таборі для військовополонених Лімбурґ, і записатися до Ірландської бригади, щоб битися в союзі з німецьким військом, «але не в його складі» за незалежність Ірландії, ніколи не знатимуть, яку титанічну боротьбу довелося йому витримати з вищим німецьким командуванням, щоб не дозволити їм відправити їх до Ірландії разом із допомогою у двадцять тисяч рушниць, яку вони надіслали «Добровольцям» для повстання на Святому тижні.
— Я несу відповідальність за цих п’ятдесят трьох бійців Бригади, — сказав Роджер капітанові Рудольфові Надольни, якому було доручено наглядати за ірландськими справами у військовому керівництві Берліна. — Я переконав їх дезертирувати з британського війська. З погляду англійського закону вони зрадники. Їх негайно повісили б, якби Королівський флот перехопив їх на морі. А це сталося б неминуче, якби повстання відбулося без підтримки з боку німецького війська. Я не можу послати на смерть і ганьбу цих своїх співвітчизників. Вони не вирушать до Ірландії з двадцятьма тисячами рушниць.
Це було нелегко. Капітан Надольни та офіцери вищого командування німецької армії спробували переконати його, вдавшись до шантажу.
— Гаразд, у такому разі ми негайно сконтактуємося з керівниками ірландських «Добровольців» у Дубліні та в Сполучених Штатах і повідомимо їх, що через той опір, який містер Роджер Кейсмент чинить повстанню, німецький уряд вирішив не надсилати двадцять тисяч рушниць і п’ять мільйонів набоїв.
Він мусив дискутувати, вести переговори, пояснювати, завжди зберігаючи спокій. Роджер Кейсмент не чинив опір повстанню, він лише був переконаний, що «Добровольці» та «Народне військо» підуть на самогубство, виступивши збройно проти Британської імперії, якщо субмарини, цепеліни та командування кайзера не відвернуть збройні сили британців і не перешкодять їм брутально роздушити повсталих, відсунувши в такий спосіб хтозна на скільки років проголошення ірландської незалежності. Двадцять тисяч рушниць, звичайно ж, будуть неоціненною допомогою. Він сам готовий вирушити разом із цією зброєю до Ірландії і пояснити Томові Кларку, Патрикові Пірсу, Джозефові Планкету та іншим лідерам «Добровольців» причини, з яких, на його думку, повстання треба відкласти.
Зрештою він домігся свого. Корабель «Ауд» зі зброєю відплив, а Роджер, Монтейт і Бейлі також відпливли на підводному човні до Ірландії. Але п’ятдесят три солдати Бригади залишилися в Цоссені, нічого не розуміючи, безперечно запитуючи себе, чому ці брехуни подалися воювати за Ірландію, а їх залишили тут, після того як їх стільки тренували для битви, до якої тепер не допустили без будь-якого пояснення.
— Коли малий народився, його мати втекла й покинула нас удвох, — несподівано почувся голос шерифа, й Роджер стрепенувся на своєму ліжку. — Я більше ніколи нічого не чув про неї. Тож мені довелося бути для дитини не тільки батьком, а й матір’ю. Його справжню матір звали Гортензія, й вона була наполовину божевільна.
У камері тепер була цілковита темрява. Роджер уже не бачив силуету тюремника. Його голос лунав дуже близько й більше нагадував скавучання тварини, ніж людську балачку.
— У перші роки майже всю свою платню я віддавав жінці, яка годувала його грудьми й доглядала, — провадив шериф. — Увесь свій вільний час я проводив із ним. Він завжди був дитиною слухняною й милою. Ніколи не наслідував тих хлопців, які вдаються до диявольських витівок, крадуть, напиваються й доводять батьків до сказу. Він навчався кравецького ремесла, його майстер завжди був про нього високої думки. Він міг би зробити добру кар’єру, якби йому не забандюрилося завербуватися до війська, попри свою плоскостопість.