— Я хотів, щоб мені повернули його останки, — знову зненацька пробився до нього зболений голос шерифа. — Щоб поховати його по-релігійному в Гастінґсі, де він народився, як і я, мій батько та мій дід. Мені відмовили. Відповіли, що з огляду на обставини війни повернення мертвих тіл є неможливим. Вам зрозуміло, що це означає — «обставини війни»?
Роджер йому не відповів, бо зрозумів, що тюремник звертається не до нього, а говорить сам до себе, через його посередництво.
— Я дуже добре знаю, що це означає, — провадив шериф. — Що не залишилося ніяких останків від мого бідолашного сина. Що граната або міна перетворила його тіло на порох. У тому проклятому місці, яке називається Лоос. Або що його вкинули до братської могили разом з іншими мертвими солдатами. Я ніколи не знатиму, де його могила, щоб принести туди квіти або помолитися на ній вряди-годи.
— Головне не могила, а пам’ять, шерифе, — сказав Роджер. __ Тільки пам’ять має вагу. Для вашого сина, там, де він тепер перебуває, важить лише знати, що ви згадуєте його з великою любов’ю. Більше нічого йому не треба.
Силует шерифа здригнувся від подиву, коли він почув голос Кейсмента. Певно, він забув, що перебуває в камері й поруч із ним.
— Якби я знав, де тепер перебуває його мати, я поїхав би побачитися з нею, повідомити її про смерть сина, й ми оплакали б його вдвох, — сказав шериф. — Я не тримаю ніякого зла на Гортензію за те, що вона покинула мене. Навіть якщо вона досі жива. Вона ніколи не поцікавилася долею сина, якого покинула. Вона не була поганою жінкою, а лиш наполовину божевільною, я знаю, про що кажу.
А тим часом Роджер уже вкотре запитав себе, як безперервно запитував удень і вночі, починаючи від того ранку, коли побачив себе на пляжі Бенна-Стренд, у затоці Трейлі, коли почув щебетання жайворонків і побачив біля пляжу перші дикі фіалки, з якої клятої причини не було жодного ірландського корабля, жодного ірландського лоцмана, що чекали б на вантажний корабель «Ауд», який привіз рушниці, кулемети та набої для «Добровольців», і субмарину, яка доставила туди його, Монтейта та Бейлі. Що сталося? Він своїми власними очима читав термінового листа від Джона Дівоя, адресованого графові Йоганнові Гайнріху фон Берншторфу, в якому той повідомляв німецьку канцелярію, що повстання відбудеться між Страсною п’ятницею і неділею Воскресіння Христового. Тому рушниці мають без затримки прибути 20 квітня до пірса Феніт-Паєр у затоці Трейлі-Бей. Там їх чекатимуть досвідчений лоцман, який добре знає те узбережжя, і човни та баркаси «Добровольців», щоб повантажити зброю. Ці ж інструкції були підтверджені з усією точністю Джозефом Планкетом у розмові з німецьким повіреним у справах у Берні, який передав це послання Канцелярії та Військовому управлінню в Берлін: зброя має бути доставлена в затоку Трейлі-Бей в ніч на 20 квітня, ні раніше, ні пізніше. І саме тоді прибули на місце домовленої зустрічі як «Ауд» із вантажем рушниць, так і субмарина У-19. Що там, у біса, сталося, чому їх там ніхто не чекав і все закінчилося катастрофою, внаслідок якої він опинився у в’язниці й яка, безперечно, сприяла краху повстання? Бо згідно з тією інформацією, яку надали йому Бейзил Томпсон і Реджиналд Гол, що допитували його, «Ауд» був перехоплений Королівським флотом в ірландських водах набагато пізніше від часу, призначеного для вивантаження, — ризикуючи своєю безпекою, німецький корабель і далі чекав, коли з’являться «Добровольці», — що примусило капітана «Ауда» затопити свій корабель і послати на морське дно двадцять тисяч рушниць, десять кулеметів і п’ять мільйонів набоїв, які, можливо, зробили б набагато ефективнішим повстання, що його англійці придушили з жорстокістю, якої слід було сподіватися.
Насправді Роджер Кейсмент міг легко уявити собі, що сталося: нічого ані грандіозного, ані фантастичного, одна з тих дурниць, звичайна собі недбалість, наказ, що суперечив попередньому наказу, різниця в думках між керівниками Верховної ради ІРБ, Томом Кларком, Шином Мак-Дермотом, Патриком Пірсом, Джозефом Планкетом та іншими. Котрісь із них, а може, й усі, змінили думку про найзручніший час для прибуття «Ауда» в Трейлі-Бей і послали виправлення, не подумавши про те, що лист зі зміною часу зустрічі може затриматися в дорозі й надійти тоді, коли вантажний корабель і субмарина вже вийдуть у відкрите море й через жахливі атмосферні умови тих днів практично втратять будь-який зв’язок із Німеччиною. Мабуть, сталося приблизно щось таке. Невеличка плутанина, помилка в розрахунках, дурниця, і першокласне озброєння тепер лежить на дні моря замість потрапити в руки «Добровольців», які гинули на вулицях Дубліна протягом тижня, поки тривало повстання.