У той день, коли остаточний текст було нарешті віддано до друкарні, він почув себе так погано, що, боячись, аби з ним чогось не сталося, якщо він залишиться сам-один, Роджер знайшов собі притулок у домі своєї подруги Аліси Стопфорд Ґрін. «Ти схожий на скелет», — сказала йому історичка, взявши його за руку й провівши до вітальні. Роджер волочив ноги, голова йому йшла обертом, і він відчував, що в будь-яку хвилину може знепритомніти. Йому так боліла спина, що Алісі довелося підкласти йому кілька подушок, аби він зміг примоститися на канапі. Майже відразу він чи то заснув, чи то втратив тяму. Коли розплющив очі, то побачив, що біля нього сидять, усміхаючись йому, його сестра Ніна та Аліса.
— Ми думали, ти вже не прокинешся ніколи, — почув він, як сказала одна з них.
Він проспав близько двадцяти чотирьох годин. Аліса покликала свого сімейного лікаря, й ескулап поставив діагноз, що Роджер виснажився. Він сказав, щоб вони дозволили йому виспатися. Роджер не пам’ятав, щоб йому щось снилося. Коли він спробував піднятися, то ноги йому підігнулися, й він знову впав на канапу. «Мене не вбило Конго, але мене вб’є Амазонія», — подумав він.
Трохи перекусивши, він зміг піднятися на ноги, й найманий екіпаж доставив його в його департамент на Філбіч-Ґарденз. Він прийняв тривалий душ, який трохи розігнав його млявість. Проте почувався таким кволим, що мусив знову лягти.
Форін-Офіс зобов’язав його взяти десятиденні вакації. Йому не хотілося покинути Лондон раніше, аніж вийде друком «Синя книга», але зрештою він погодився виїхати зі столиці. У товаристві Ніни, яка попросила дати їй коротку відпустку в тій школі, де працювала, він провів тиждень у Корнволі. Його втома була така велика, що він із неймовірними труднощами міг зосередитися на читанні. Свідомість розпливалася в неясних образах. Проте завдяки спокійному життю й здоровій дієті він потроху відновлював сили. Уже міг вирушати на тривалі прогулянки на лоні природи, скориставшись із кількох теплих днів. Не можна було уявити собі щось більш відмінне від приємного й цивілізованого краєвиду Корнволу, аніж краєвид Амазонії, а проте, попри радість і спокій, які він відчував тут, дивлячись на повсякденну працю фермерів, на те, як пасуться блаженні корови й іржуть коні у своїх стайнях, де людям не погрожують ані хижаки, ані змії, ані москіти, він одного дня подумав про те, що ця природа, яка свідчила про століття праці, спрямованої на службу людині, природа, населена й цивілізована, уже втратила своє становище нормального світу — втратила свою душу, сказали б пантеїсти, — у порівнянні з тією дикою, розбурханою, свавільною, неприборканою природою Амазонії, де все, здавалося, досі народжується й помирає, світом несталим, ризикованим, рухливим, у якому людина почуває себе вихопленою з теперішнього часу й закинутою в далеке минуле, у спілкування з предками, повернутою до свого походження. І він із подивом відкрив, що пригадує той світ із тугою, попри жахіття, які він приховував у собі.
«Синя книга» про становище в Путумайо була опублікована в липні 1912 року. З першого дня вона спричинила потрясіння, яке, маючи Лондон у центрі, стало розходитися концентричними хвилями по всій Європі, Сполучених Штатах Америки і багатьох інших частинах світу, а надто в Колумбії, Бразилії і Перу. «Тайме» присвятила цій темі кілька сторінок і передову статтю, в якій, підносячи Роджера Кейсмента до хмар, говорячи, що він знову показав своє надзвичайне обдаровання «великого гуманітарія», вона вимагала вжити негайних заходів проти цієї британської компанії та її акціонерів, які розбагатіли на індустрії, що практикує рабство й тортури і винищує народи аборигенів.
Але похвалою, що найбільше зворушила Роджера, була стаття, яку написав його друг і союзник у кампанії проти короля Бельгії Леопольда Другого Едмунд Д. Морел, у «Дейлі Ньюз». Коментуючи «Синю книгу», він писав про Роджера Кейсмента, що «ніколи не бачив у людині стільки магнетизму, як у ньому». Завжди алергічний до громадської слави, Роджер анітрохи не тіїиився цією новою хвилею популярності. Він радше почував себе ніяково й намагався втекти від неї. Але це було нелегко, бо скандал, який спричинила «Синя книга», призвів до того, що десятки англійських, європейських і північноамериканських публікацій хотіли взяти в нього інтерв’ю. Він приймав запрошення виступити з лекціями в академічних інституціях, політичних клубах, релігійних і благодійних центрах. У Вестмінстерському абатстві влаштували спеціальну службу на цю тему, й канонік Герберт Генсон виголосив проповідь, суворо осудивши акціонерів Перуанської Амазонської компанії, що збагачуються, практикуючи рабство, вбивства та калічення людей.