Выбрать главу

Роджер прислухався до його поради. На кілька днів свого життя він увійшов у період такого миру, що почував себе цілком безтілесним створінням. Снодійні засоби допомагали йому спати по десять-дванадцять годин на добу. Потім він вирушав на тривалі прогулянки в недалекий кленовий і ясеновий ліс, коли ранки були ще прохолодними, бо зима ніяк не хотіла відходити. Йому заборонили вживати тютюн і алкоголь і приписали скромну вегетаріанську дієту. Він не мав настрою ані писати, ані читати. Протягом годин залишався з розумом, який перетворився на білу пляму, почуваючи себе привидом.

З цього летаргічного стану його ґвалтовно вихопив Роберт Монтейт одного сонячного ранку на початку березня 1916 року. З огляду на серйозність події капітан здобув дозвіл від німецького уряду навідати його. Роджер був поки що під дією снодійного й розмовляв, заникуючись.

— По мене прислали ескорт до табору Цоссен і привезли мене до Берліна, в Адміралтейство. Там на мене чекала група офіцерів, серед них були два генерали. Вони інформували мене про таке: «Тимчасовий ірландський комітет вирішив, що повстання відбудеться 23 квітня». Тобто через півтора місяця.

Роджер підхопився з ліжка. Йому здалося, його втома миттю зникла, а серце перетворилося на барабан, по якому люто гупали. Він був неспроможний говорити.

— Вони просять рушниці, стрільців, артилеристів, кулемети, набої, — провадив Монтейт, приголомшений емоціями. — Просять, щоб корабель із вантажем був ескортований субмариною. Зброя має бути доставлена у Феніт, село біля затоки Трейлі-Бей, що у графстві Керрі, на Великдень опівночі.

— Отже, вони не збираються чекати збройної німецької акції, — нарешті зміг промовити Роджер.

Він подумав про гекатомбу[18], про річки крові, що забарвлять у червоний колір води Ліффея[19].

— У посланні також даються інструкції для вас, сер Роджер, — додав Монтейт. — Ви повинні залишитися в Німеччині як посол нової Республіки Ірландія.

Роджер знову впав на ліжко, приголомшений. Товариші не інформували його про свої плани раніше, аніж німецький уряд. Крім того, вони наказали йому залишатися тут, тоді як вони дозволять убити себе в одній із зухвалих витівок, які так подобалися Патрикові Пірсу та Джозефові Планкету. Вони не довіряють йому? Ні, тут інше пояснення. Позаяк вони знають, що він виступає проти повстання, яке не збіжиться в часі з німецьким вторгненням, то думають, що там, в Ірландії, він буде лише перешкодою, і воліють, щоб він залишився тут, склавши руки й назвавши себе послом Республіки, яку це повстання й ця річка крові зроблять більш далекою й менш імовірною.

Монтейт мовчки чекав, що він скаже.

— Ми негайно вирушаємо до Берліна, капітане, — сказав Роджер, знову опанувавши себе. — Я вдягнуся, наготую валізу, й ми вирушимо першим поїздом.

Так вони й зробили. Роджер поквапно написав кілька рядків із подякою докторові фон Геслінові. Під час тривалого переїзду його голова тріщала без перепочинку з короткими інтервалами, потрібними для того, щоб обмінятися думками з капітаном Монтейтом. Коли вони приїхали в Берлін, він уже ясно опрацював лінію своєї поведінки. Його персональні проблеми відступили на другий план. Тепер його пріоритетом стало обернути свою енергію й розум на те, щоб домогтися того, про що просили товариші: рушниць, набоїв і німецьких офіцерів, які могли б організувати воєнні дії в ефективний спосіб. По-друге, він сам мусить вирушити в Ірландію разом із вантажем зброї. Там він спробує переконати друзів, щоб вони зачекали: з плином часу європейська війна може створити ситуації, набагато сприятливіші для повстання. По-третє, він мусить не допустити, щоб п’ятдесят трьох бійців Ірландської бригади послали до Ірландії. Британський уряд накаже стратити їх негайно, як «зрадників», якщо вони будуть захоплені Королівським військово-морським флотом. Монтейт сам вирішить, що йому робити, він, Роджер, надасть йому цілковиту свободу. Знаючи його, він був певен, що капітан повернеться до Ірландії, аби померти з товаришами за справу, якій він присвятив життя.

У Берліні вони, як завжди, оселилися в «Еден-Готелі». Наступного ранку розпочали переговори з властями. Зустрічі відбувалися в напівзруйнованій і бридкій будівлі Адміралтейства. Капітан Надольни зустрів їх у дверях і провів до зали, в якій завжди перебували люди з Канцелярії та військові. Нові обличчя змішувалися з давніми знайомими. З першої хвилини в категоричній манері їм було повідомлено, що німецький уряд відмовляється посилати своїх офіцерів, які були б радниками революціонерів.

вернуться

18

Гекатомба — масова загибель людей (під час війн, епідемій, стихійних катастроф тощо).

вернуться

19

Ліффей — річка, яка протікає через центр Дубліна.