У 1965 році англійський уряд Гаролда Вілсона нарешті дозволив перевезти останки Кейсмента. Їх доставили до Ірландії у військовому літаку й виставили для виявів публічної пошани 23 лютого того року. Вони були виставлені протягом чотирьох днів у червоній каплиці гарнізонної церкви Спасенного Серця як останки героя. Кількасот тисяч людей прийшли віддати їм свою пошану. Військовий кортеж ескортував їх до Прокафедрального собору, і їм віддали військову честь перед історичною будівлею Головного поштамту, де був розташований генеральний штаб повстання 1916 року, перед тим як доставити труну з останками на цвинтар Ґласневін, де її поховали дощового й сірого ранку. Щоб виголосити вітальну промову, дон Імон де Валера, перший президент Ірландії, визначний учасник повстання 1916 року й друг Роджера Кейсмента, піднявся зі свого ліжка вмирущого і промовив ті схвильовані слова, якими прощаються з великими людьми.
Ні в Конго, ні в Амазонії не залишилося сліду від чоловіка, який стільки зробив, щоб викрити великі злочини, які чинилися в тих краях у часи збирання каучуку. В Ірландії залишилися деякі спогади про нього, розкидані по всіх куточках острова. На висотах ґлену Ґленшеск, що спускається до невеличкої затоки Мерло, в Арнімі, недалеко від родинної оселі Маґерінтемпл, товариство «Син Файн» поставило йому пам’ятник, який радикальні юніоністи з Північної Ірландії зруйнували. Там лежать його фрагменти, розкидані на землі. У Беллігейґ, графство Керрі, на невеличкому майданчику, який дивиться на море, стоїть скульптура Роджера Кейсмента, вирізьблена ірландцем Ойзіном Келлі. У музеї графства Керрі, в Трейлі, експонується фотоапарат Роджера, який він узяв 1911 року в подорож по Амазонії, і якщо відвідувач музею попросить, то йому покажуть також пальто з грубої матерії, яке було на ньому, коли він плив у німецькому підводному човні У-19, що доставив його до берегів Ірландії. Приватний колекціонер містер Шин Квінлен має у своєму будиночку в Боллідафі, недалеко від впадіння річки Шеннон в Атлантичний океан, човна, в якому (він це стверджує з палкою впевненістю) висадилися на пляж Бенна-Стренд Роджер, капітан Монтейт і сержант Бейлі. У коледжі під назвою «Роджер Кейсмент», де навчають ґельською мовою, у Трейлі, в кабінеті директора виставлено керамічну тарілку, з якої їв Роджер Кейсмент у публічному барі «Сім зірок» у ті дні, коли перебував в апеляційному суді Лондона, що розглядав його справу. На невеличкому монументі — колоні з чорного каменю — у фортеці «Мак-Кенна Форт» ґельською, англійською та німецькою мовами написано, що тут він був заарештований Королівською ірландською поліцією 21 квітня 1916 року. А на пляжі Бенна-Стренд, там, де він висадився зі своїми двома супутниками, стоїть невеличкий обеліск, на якому можна побачити обличчя Роджера Кейсмента, а поруч із ним — обличчя капітана Роберта Монтейта. Коли сьогодні вранці я ходив подивитися на нього, весь обеліск був покритий білим послідом крикливих чайок, які літали навколо, й куди не кинь поглядом виднілися дикі фіалки, що так схвилювали Роджера в той ранок, коли він повернувся до Ірландії, щоб бути заарештованим, відданим під суд і повішеним.
Мадрид, 19 квітня 2010 року
ВИСЛОВИ ПОДЯКИ
Я не зміг би написати цей роман без усвідомленої або неусвідомленої співпраці багатьох людей, які допомагали мені під час моїх подорожей у Конго, в Амазонію, в Ірландію, у Сполучені Штати, в Бельгію, Перу, Німеччину та Іспанію, вони надсилали мені книжки, статті, полегшували мені доступ до архівів та бібліотек, надавали свідчення й давали поради, а головне, ставилися до мене з дружнім розумінням і підбадьорювали мене, коли я падав духом перед труднощами проекту, який сам перед собою поставив. Серед цих людей я хотів би виділити Вероніку Рамірес Муро за її неоціненну допомогу під час моїх мандрів по Ірландії й у підготовці рукопису. Лише я відповідаю за вади цієї книжки, але без цих людей були б неможливі її окремі досягнення й успіхи. Велика подяка всім, кого я назву.
У Конго: полковникові Ґаспарові Баррабіно, Ібрагімові Колі, послу Феліксу Косталесу Артіеда, послу Міґелю Фернандесові Паласіосу, Рафаеллі Джентіліні, Асука Імаї, Чансе Каїжулка, Пласіду-Клемент Мананґа, Пабло Марко, отцю Барумі Мінаві, Хав’єрові Санчо Мас, Карлові Штайнекеру, доктору Тарсису Синґа Нґунду де Мінова, Хуанові Карло Томасі, Ксиско Вільялонґа, Емілю Золя та «Поетам Відродження» з Лвемба.