Чи й справді отець Кейрі відмовився читати скандальні публікації про нього, що з’явилися на сторінках преси? Капелан був чоловіком добрим і співчутливим. Якщо йому судилося померти, то його присутність допоможе йому зберегти гідність до останньої миті.
Занепад духу навалився на нього з голови до ніг. Він перетворив його на створіння таке безпорадне, як ті конголезці, укушені мухою цеце, яким сонна хвороба не дозволяє поворухнути руками, ногами, губами й навіть повіками — щоб розплющити очі. Чи вона перешкоджає їм також думати? Йому, наприклад, ці напади песимізму підсилювали гостроту думки, перетворювали його мозок на тріскуне полум'я. Ті сторінки з його щоденника, які Адміралтейство передало в пресу й які так нажахали рудого помічника метра Ґейвена Дафі, були реальними чи сфальсифікованими? Він подумав про дурість, яка утворювала центральну частину людської природи, зокрема й природи Роджера Кейсмента. Він був надзвичайно скрупульозним і як дипломат мав славу не виявляти жодної ініціативи, не ступити бодай одного кроку, не передбачивши всі можливі наслідки. І ось він потрапляє в дурну пастку, яку він сам же таки налаштовував протягом усього свого життя для себе самого, щоб дати своїм ворогам зброю, яка вкине його в неславу.
Зненацька його опанував переляк — він зловив себе на тому, що гучно регоче.
АМАЗОНІЯ
VIII
Коли в останній день серпня 1910 року Роджер Кейсмент прибув в Іквітос після шістьох із гаком тижнів виснажливої подорожі, яка перенесла його та членів Комісії від Англії до самого серця перуанської Амазонії, то загострилися як давня інфекція, від якої йому свербіли очі, так і артрит та загальна слабкість його здоров’я. Але вірний своєму стоїчному характеру (Герберт Ворд називав його «учнем Сенеки»), він жодного разу від початку й до кінця подорожі не поскаржився на свої недуги й навіть докладав усіх зусиль, щоб підняти дух своїх товаришів і допомогти їм подолати страждання, які їх мучили. Полковник Бертр, жертва дизентерії, мусив повернутися до Англії на середині шляху, від проміжного порту Мадейри. Найкраще тримався Луїс Барнес, знавець африканського сільського господарства, бо він жив у Мозамбіку. Ботанік Волтер Фолк, фахівець із каучуку, страждав від спеки та від нападів невралгії. Сеймур Белл боявся зневоднення й не розлучався з пляшкою води, яку тримав у руці і з якої постіййо відсьорбував. Генрі Філґалд уже побував в Амазонії рік тому як посланець від компанії Хуліо С. Арани і тепер давав поради, як захиститися від москітів та від «поганих спокус» Іквітоса.
А таких спокус вистачало, в цьому сумніватися не випадало. Здавалося неймовірним, щоб у такому маленькому й такому непривабливому місті, схожому на один брудний квартал із примітивними сільськими будівлями з дерева та цегли-сирцю, накритими пальмовим листям, і кількома будівлями з доброго матеріалу під цинковим дахом та освітленими особняками, фасади яких були оздоблені синіми кахлями, завезеними з Португалії, розплодилося стільки барів, таверн, будинків розпусти і гральних закладів, а повії всіх кольорів і рас виставляли свої тіла з такою безсоромністю на високих стежках ще з раннього ранку. Краєвид тут був надзвичайно гарний. Іквітос стояв на березі однієї з приток Амазонки, річки Нанай, оточеної пишною рослинністю, височенними деревами, постійним шумом листя та дзюрчанням річкових вод, які змінювали колір при переміщеннях сонця. Але мало вулиць були заасфальтовані чи принаймні мали втоптані стежки, по них дзюрчали струмки, що переносили екскременти й сміття, тут висів сморід, який уночі ставав іще густішим, спричиняючи нудоту, а музика, що лунала з барів, борделів та гральних закладів, не замовкала протягом усіх двадцяти чотирьох годин доби. Містер Стірс, британський консул, який зустрів їх на пристані, повідомив, що Роджер оселиться в його домі. Компанія приготувала резиденцію для членів Комісії. Цього ж таки вечора префект Іквітоса, сеньйор Рей Лама, мав намір організувати вечірку на їхню честь.