— Компанія Хуліо С. Арани налаштована співпрацювати з вами на захист свого доброго імені, — майже викрикнув сеньйор Пабло Сумаета. — Нам немає чого приховувати. Корабель, який ми вам надамо для подорожі в Путумайо, це найкращий корабель нашої компанії, ви там матимете всі зручності, щоб на власні очі могли переконатися в наклепництві цих чуток.
— Ми вам дуже вдячні, сеньйоре, — сказав Роджер Кейсмент.
І в цю ж таки мить, під впливом незвичного для себе пориву, він вирішив піддати своїх гостинних господарів одному випробуванню, яке, безперечно, викличе в них реакцію, що багато чого підкаже йому та членам Комісії. Найприроднішим голосом, яким він користувався, коли говорив про теніс або дощ, він запитав:
— До речі, сеньйори. Вам відомо, чи журналіст Бенхамен Салданья Рока, сподіваюся, я правильно назвав його ім’я та прізвище, перебуває в Іквітосі? Я зможу поговорити з ним?
Його запитання пролунало для присутніх, як вибух бомби. Вони обмінялися поглядами подиву й огиди. Тривала мовчанка запала по його словах, так ніби ніхто не хотів доторкатися до такої колючої теми.
— Але як! — нарешті вигукнув префект, театрально підкреслюючи свій жах і обурення. — То навіть у Лондоні вже знають ім’я цього шантажиста?
— Так, сеньйоре, знають, — підтвердив Роджер Кейсмент. — Викриття сеньйора Салданья Рока та інженера Волтера Гарденберга спричинили у Лондоні вибух скандалу про становище на каучукових плантаціях у Путумайо. Але ніхто з вас не відповів на моє запитання: чи сеньйор Салданья Рока перебуває в Іквітосі? Чи я зможу зустрітися з ним?
Знову запала довга мовчанка. Розгубленість і збентеження присутніх були очевидними. Нарешті озвався настоятель августинців:
— Нікому не відомо, де він є, сеньйоре Кейсмент, — сказав падре Уррутія досконалою літературною іспанською мовою, яка чітко відрізнялася від говірки лоретанців. Його Роджерові було найважче зрозуміти. — Він зник із Іквітоса певний час тому. Кажуть, ніби він перебуває в Лімі.
— Якби він не втік, жителі Іквітоса його лінчували б, — сказав якийсь старий чоловік, люто вимахуючи кулаком.
— Іквітос — земля патріотів! — вигукнув Пабло Сумаета. — Ніхто не подарує тому суб’єктові, що він вигадує таку мерзоту, аби підірвати престиж Перу й зруйнувати підприємство, яке принесло прогрес в Амазонію.
— Він це зробив, бо йому не вдався грабунок, який він замислив, — докинув префект. — Вас інформували, що Салданья Рока, перед тим як опублікувати свої підлі вигадки, намагався виманити гроші в Компанії сеньйора Арани?
— Коли ми відмовили йому, він опублікував свої вигадки про становище в Путумайо, — підтвердив Пабло Сумаета. — Його осудили за написання пасквілю, наклепи та примус людей до брехні, і його чекає в’язниця. Тому він і втік.
— Немає кращого способу про все довідатися, як побувати на місці подій, — прокоментував Роджер Кейсмент.
Окремі розмови прийшли на зміну розмові загальній. На вечерю далі подали страву, зготовлену з амазонських риб, одна з яких, що називалася ґамітана, надзвичайно сподобалася Кейсментові своїм делікатним і приємним смаком. Але приправа була надто пекучою.
Коли вечеря закінчилася, то, попрощавшись із префектом, він коротко обмінявся думками зі своїми друзями з Комісії. Сеймур Белл сказав, що Роджер припустився необережності, так несподівано зачепивши тему журналіста Салданы Рока, що так роздратувала відомих людей Іквітоса. Але Луїс Барнес підтримав його, бо в такий спосіб, мовляв, вони змогли з’ясувати, з якою ненавистю ці люди ставляться до бунтівного журналіста.
— Дуже шкода, що ми не зможемо поговорити з Салданы Рока, — сказав Кейсмент. — Мені хотілося б познайомитися з ним.
Вони попрощалися, і Роджер та консул повернулися в дім цього останнього тією самою дорогою, якою сюди прийшли. Гамір, бенкети, співи, танці, тости та бійки стали ще інтенсивнішими, й Роджера здивувала кількість хлопчаків — обшарпаних, напівголих, босих, — які попритулялися до дверей барів та борделів, спостерігаючи з лукавими личками, що там відбувається всередині. Було також багато собак, які нишпорили в купах сміття.
— Не гайте часу, шукаючи його, бо ви його не знайдете, — сказав містер Стірс. — Думаю, що Салданья Рока мертвий.
Роджер Кейсмент не здивувався. Він також підозрював, побачивши, яку зливу гнівних слів спричинило само ім’я журналіста, що його зникнення було остаточним.