Чи не було це обличчям, розумом, зміїним спотворенням прабатьківського гріха? В одній зі своїх розмов з Едмундом Д. Морелем, коли обидва запитували себе, як можливо, що люди, які одержали християнське виховання, культурні й цивілізовані, здійснювали ті жахливі злочини й були до них причетні, що їх обидва вони задокументували в Конго, Роджер сказав: «Коли вичерпуються історичні, соціологічні, психологічні, культурні пояснення, залишається ще широка зона темряви, яка перешкоджає нам проникнути в корінь зла людських створінь, Бульдоже. Якщо ти хочеш його зрозуміти, то існує лише один шлях: відійти від раціональних аргументів і звернутися до релігії — до прабатьківського гріха». — «Це пояснення нічого не пояснює, Тигре». Вони довго сперечалися, але так і не дійшли ні до чого. Морел стверджував: «Якщо останньою причиною зла є прабатьківський гріх, тоді проблема не має розв’язання. Якщо ми, люди, створені для зла й занурюємо у зло свою душу, тоді навіщо боротися й навіщо шукати ліки проти того, що бути вилікуване не може?»
Нема причин поринати в песимізм, Бульдог мав рацію. Не всі людські створіння є Ейвіндами Адлерами Кристенсенами. Існують також люди шляхетні, ідеалісти, добрі й великодушні, такі як капітан Роберт Монтейт і той же таки Морел. Роджера знову опанував смуток. Бульдог не підписав жодної із суплік на його користь. Поза всяким сумнівом, він не схвалював, що його друг (а можливо, тепер друг колишній, як і для Герберта Ворда) узяв собі в союзники Німеччину. Хоч він і виступав проти війни і здійснював мирну кампанію, і був за це заарештований, Морел, безперечно, не простив йому його контакти з кайзером. Можливо, він також вважав його зрадником. Як і Конрад.
Роджер зітхнув. Він утратив багатьох друзів, чудових і дорогих, як і ці двоє. Скільки ще повернуться до нього спиною! Але попри все це він не змінив свою манеру мислення. Ні, він не помилився. Він і далі вірив у те, що якщо в цьому конфлікті Німеччина переможе, Ірландія буде набагато ближчою до незалежності. І набагато дальшою в тому випадку, якщо перемога дістанеться Англії. Він зробив те, що зробив не для Німеччини, а для Ірландії. Невже не могли його зрозуміти такі проникливі й такі розумні люди, як Ворд, Конрад і Морел?
Патріотизм затьмарює ясність мислення. Аліса зробила це твердження під час однієї з палких дискусій на одній із вечірок, які відбувалися в її домі на Ґросвінор-роуд, який Роджер завжди згадував із великою ностальгією. Що саме тоді сказала жінка-історик? «Ми не повинні дозволяти, щоб патріотизм затьмарював ясність нашого мислення, наш розум і наш інтелект». Щось у такому дусі. Але потім він згадав іронічний випад, який Джордж Бернард Шоу зробив проти всіх присутніх там ірландських націоналістів: «Це речі непримиренні, Алісо. Не обманюй себе. Патріотизм — релігія, він ворожий будь-якій ясності. Це чистої води обскурантизм, акт віри». Він сказав це з тією насмішкуватою іронією, яка завжди бентежила його слухачів, бо інтуїція всім підказувала, що всяке добродушне висловлювання драматурга було насправді гостроспрямованою критикою. «Акт віри» в устах цього скептика та безвірника означав «забобон і вигадка» або навіть щось набагато гірше. А втім, цей чоловік, який ні в що не вірив і глузував з усього, був великим письменником і підняв престиж ірландського письменства на такий рівень, якого не досягав ніхто з його покоління. Але як можна написати великий художній твір, не будучи патріотом, не відчуваючи глибокої спорідненості із землею предків, не відчуваючи ані любові, ані емоцій до свого стародавнього походження, яке тримає тебе за плечі. Тому, коли треба було робити вибір між двома великими творцями, то Роджер таємно віддавав перевагу Їтсові перед Шоу. Щодо Їтса, то він справді був патріотом, він виплекав свою поезію і свій театр на стародавніх ірландських і кельтських легендах, переробляючи їх, оновлюючи й довівши, що вони можуть живити сучасну літературу. Але через мить він розкаявся, що так подумав. Як він міг бути таким невдячним до Джорджа Бернарда Шоу: між великими інтелектуальними постатями Лондона, попри свій скептицизм та випади проти націоналізму, ніхто не виступив із такою ясністю й мужністю на захист Роджера Кейсмента, як драматург. Він запропонував свою лінію захисту адвокатові Роджера, яку, на жаль, Серджант А. М. Салівен, ця жадібна нікчемність, не прийняв, але й після того, як було проголошено вирок, Джордж Бернард Шоу написав кілька статей і підписав кілька маніфестів, у яких закликав змінити міру покарання. Не обов’язково треба бути патріотом і націоналістом, щоб виявляти великодушність і мужність.