— Якби мені було дозволено узагальнити свій погляд, то я сказав би, що це суспільство, в якому шанують приватну власність й індивідуальну свободу, — пояснив він із великим спокоєм, привівши всі свої почуття у стан готовності, якщо раптом Віктор Ізраель вирішить напасти на нього. — Наприклад, британські закони забороняють колоністам захоплювати в колоніях землі тубільців. І вони також забороняють під карою ув’язнення застосовувати силу проти аборигенів, які відмовляються працювати в шахтах або на плантаціях. А ви не згодні з моїм уявленням про цивілізацію? Ви вважаєте, я помиляюся?
Пласкі груди Віктора підіймалися й опускалися, ворушачи дивною блузою зі схожими на шаровари рукавами, яка застібалася до самої шиї, та кольоровою камізелькою. Обома вказівними пальцями він відтягнув свої шлейки, а його трикутні оченята налилися кров’ю. З його роззявленого рота виглядав цілий ряд зубів, покритих плямами нікотину.
— Якби перуанці дотримувалися такого критерію, — сказав він насмішкуватим і роздратованим тоном, — то їм би довелося змиритися з тим, що Амазонія залишиться в кам’яному віці ще на багато століть. Аби не образити поган, ані зайняти землі, населені тими, хто не знає, що з ними робити, й не хоче працювати. Хто схильний змарнувати багатство, яке могло б підняти рівень життя перуанців і перетворити Перу на сучасну країну. Саме такі рекомендації дає Британська Корона цій країні, сеньйоре Кейсмент?
— Безперечно, Амазонія має великі багатства, — спокійно погодився з ним Кейсмент. — Цілком справедливо, що Перу прагне з них скористатися. Але при цьому не знущаючись із тубільців, не полюючи на них, як на тварин, і не перетворюючи їх на рабів. А навпаки, прилучаючи їх до цивілізації через будівництво шкіл, лікарень, церков.
Віктор Ізраель вибухнув сміхом, смикаючись, наче лялька на пружинах.
— У якому світі ви живете, сеньйоре консул! — вигукнув він, театрально підкинувши вгору свої руки з довгими кістлявими пальцями. — Відразу видно, що ви не бачили у своєму житті жодного людожера. Ви знаєте скількох християн вони тут пожерли? Скількох білих і метисів повбивали своїми списами та отруєними дротиками? Скільком постинали голови? Ми поговоримо з вами тоді, коли ви набудете трохи досвіду, спілкуючись із дикунами.
— Я жив майже двадцять років у Африці і трохи знаю про ці речі, сеньйоре Ізраель, — запевнив його Кейсмент. — До речі, я знав там також багатьох білих, що думали, як і ви.
Аби уникнути, щоб суперечка не загострилася ще більше, Волтер Фолк і Генрі Філґалд відвернули розмову на менш колючі теми. У цю ніч, неспроможний заснути, після десятьох днів, прожитих у Іквітосі, зустрічаючись із найрозмаїтішими людьми, занотовуючи думки, зібрані тут і там від представників влади, суддів, військових, власників ресторанів, рибалок, сутенерів, волоцюг, повій і працівників борделів та барів, Роджер Кейсмент мусив визнати, що переважна більшість білих і метисів Іквітоса, перуанців і чужоземців, думали так само, як Віктор Ізраель. Для них амазонські аборигени не були, власне кажучи, людськими створіннями, вони належали до нижчої і гідної зневаги форми існування, набагато ближчої до тварин, аніж до цивілізованих людей. Тому не було нічого незаконного в тому, щоб визискувати їх, хапати, шмагати, примушувати працювати на каучукових плантаціях або, якщо вони чинитимуть опір, убивати їх, як скажених собак. Таке бачення тубільця було, можна сказати, загальним, а тому ніхто не дивувався, що домашніми слугами в Іквітосі були силоміць захоплені в селах дівчатка та хлопчики, продані тутешнім родинам за гроші, ціна яких приблизно дорівнювала двом фунтам стерлінгів. Груди йому здавив такий біль, що він мусив широко роззявити рота, щоб набрати повні легені повітря. Якщо не покинувши цього міста він довідався про стільки речей, то що доведеться побачити йому в Путумайо?
Члени Комісії відпливли з Іквітоса 14 грудня 1910 року, вже досить пізнього ранку. Роджер найняв за перекладача Фредеріка Бішопа, одного з барбадосців, яких він допитував. Бішоп розмовляв іспанською мовою й запевняв, що спроможний зрозуміти дві тубільні мови, найпоширеніші на каучукових плантаціях, і говорити ними: бора і вітото. «Ліберал», найбільший із флоту п’ятнадцятьох кораблів, що належали Перуанській Амазонській компанії, зберігся добре. Він був обладнаний невеличкими каютами, в яких подорожні могли оселитися по двоє. Він мав гамаки на носі й на кормі, де могли розташуватися ті, хто волів спати в негоду та під дощем. Бішоп боявся повернутися в Путумайо й просив Роджера Кейсмента дати йому письмове підтвердження, що Комісія захищатиме його протягом подорожі і що потім його перевезуть на Барбадос під опіку британського уряду.