Навій
Ні те, ні те. Та якби мені стало кебети якось вибратися з цього лісу, з мене б вистачило.
Тітанія
Що? Вийти з лісу? І не сподівайся!
Чи хочеш, чи не хочеш — тут лишайся.
Я — королева ельфів знаменита,
В моїм краю панує вічне літо,
Люблю тебе. Іди зі мною, милий.
Призначу слуг я, щоб тобі служили,
З морського дна дістали самоцвітів,
Приспали співом на постелі з квітів,
А смертну плоть твою я так очищу,
Що злинеш ти, як дух, від хмари вище.
Летіть мерщій до мене, Павутинко,
Метелику, Горошку і Гірчичко!
З’являються Павутинка, Метелик, Горошок і Гірчичка.
Павутинка
Я тут!
Метелик
І я!
Горошок
І я!
Гірчичка
І я!
Всі разом
Що нам зробити?
Тітанія
3 цим паном будьте чемні і ласкаві,
Круг нього і стрибайте, і танцюйте,
Малиною й ожиною годуйте,
І сливи, й смокви, й виноград несіть,
І мед із нірок у джмелів крадіть,
А віск із лапок — замість нічників.
Засвічуйте ви їх від світлячків
І на спочинок милого вкладайте.
В метелика барвисті взявши крила,
Ви місячне проміння відганяйте,
Щоб сонному ув очі не світило.
Тепер його чемненько привітайте.
Павутинка
Привіт, о смертний!
Метелик
Слава!
Горошок
Слава!
Гірчичка
Слава!
Навій
Даруйте, ваша милосте, що я посмію спитати. Як звати вашу вельможність?
Павутинка
Павутинкою.
Навій
Дуже радий буду спізнатися з вами ближче, любий мій паничу Павутинко. Коли вріжу палець, то звернуся до-вас: адже павутиння кров спиняє. А вас як звати, вельмишановний?
Горошок
Горошком.
Навій
Будьте ласкаві, кланяйтесь від мене пані Горошинці, вашій матусі, і панові Стручкові, вашому татові. І з вами, любий паничу Горошку, радий буду познайомитися ближче. Перепрошую, а вас як звати, ласкавий добродію?
Гірчичка
Гірчичкою.
Навій
Любий мій паничу Гірчичко, я добре знаю, який ви терплячий. Отой мерзенний велетень Ростбіф зжер уже не одного з ваших родичів. Повірте, через вашу рідню мені вже не раз сльози на очах виступали. Дуже радий буду познайомитися з вами ближче, любий паничу Гірчичко.
Тітанія
Тепер ведіть його в мої чертоги.
Он гляньте, місяць наче засльозивсь,
І кожна квітка плаче до знемоги
За цнотою, утраченою кимсь.
Уста йому закрийте — і в дорогу.
Виходять.
Сцена 2
Входить Оберон, король фей і ельфів.
Оберон
Цікаво, чи Тітанія збудилась,
І що вона побачила найперше,
Що їй навіяло жагу нестямну.
Ось мій гонець.
Входить Пак.
Ну що, шалений духу?
Які у цім гаю пригоди стались?
Пак
В потвору королева закохалась!
Біля її таємної місцини,
Коли вона заснула на часину,
Зібрався гурт афінських тупаків —
Поденників, простих майстровиків, —
Щоб там якусь виставу розучити
І нею шлюб Тезеїв відзначити.
З них найтупіший, той, що грав Пірама,
Сказав свої слова — й подався прямо
В кущі. А там його я перестрів
І голову безмозку підмінив
Ослячою. Ось він виходить знову
На Тізбину відповідати мову —
І решта зразу врозтіч всі порснули,
Мов дикі гуси, що мисливця вчули,
Чи галич, що злітає аж під хмари,
Як постріл недалеко десь ударить.
Отак, його уздрівши, небораки
Пустилися тікати з переляку.
Той, спотикнувшись, падає, мов труп,
А той кричить: «Рятуйте!» — як на пуп.
Зі страху розум геть вони стеряли,