Деметрій
Мій князю, а мені Гелена гожа
Розкрила їхні заміри, і я,
Розлючений, сюди прибіг за ними,
Ну, а Гелена подалась за мною.
Але, мій добрий князю, сам не знаю,
Яка подіяла на мене сила:
Моя любов до Гермії розтала,
Неначе сніг. Зостався тільки спогад
Про марну забаганку літ дитячих.
Всім серцем іншій відданий тепер я.
Єдина втіха для моїх очей —
Гелена. Був я, князю мій, із нею
Заручений, як Гермії не знав ще.
Та, як в недузі їжа обридає,
А потім смак вертається до вас,
Коли одужаєте, — так я знову
Лише її люблю, її жадаю
І вже до скону вірний буду їй.
Тезей
У добрий час, коханці, ми зустрілись
І зараз поговоримо про це.
Егею, мусиш ти скоритись долі,
Бо нині, як і ми, ці вірні пари
У храмі поєднаються навіки.*
Та полювання треба нам відкласти,
Бо сонце он як високо підбилось.
Вертаймось до Афін! Три пари нас,
Тож разом пишне справимо весілля.
Ходімо, Іпполіто.
Тезей, Іпполіта, Егей та весь почет виходять.
Деметрій
Все це дрібним здається та далеким,
Немов вершини гір, сповиті в хмари.
Гермія
А в мене наче все в очах двоїться,
Мов бачу — і не бачу.
Гелена
Так і я
Деметрія знайшла, мов самоцвіт:
І мій він, і не мій.
Деметрій
А певні ви,
Що це не сон? Мені здається, ніби
Ми ще снимо. Чи справді князь тут був
І нам сказав негайно йти за ним?
Гермія
І батько мій також. Та й Іпполіта.
Лізандр
І князь велів іти за ним до храму.
Деметрій
То все ж ми не снимо. Ходімо швидше
І наші сни дорогою розкажем.
Лізандр, Гермія, Деметрїй і Гелена виходять.
Навій
(прокидаючись )
Коли надійде моя черга, тільки гукніть мене, і я зразу вийду. Це після слів: «Піраме найпрекрасніший...» Агей! Пітере Клинцю! Дудко, міхоправе! Носику, лудильнику! Замірку! На бога, що це таке! Повтікали, а мене, сонного, покинули? А мені приснився такий чудовий сон! Наснилося таке, що людським розумом і збагнути годі. Осел ослом станеш, як почнеш цей сон тлумачити. Мені примарилось, наче я був... ну хтозна й чим. Приснилось, наче я був... наче я мав... та це треба дурнем заплішеним бути, щоб сказати, що я мав у тому сні. Ще людські очі такого не чули, людські вуха такого не бачили, людські руки такого не торкалися, людський язик не може збагнути і людський розум не може вимовити того, що мені приверзлося. Ось намовлю Пітера Клинця, хай складе баладу про мій сон.* І хай балада так і називається: «Навоїв сон», бо в ньому все наче на навій намотане. А я ту баладу після вистави сам проспіваю перед князем. Може, навіть, щоб воно дехвектніше прозвучало, проспіваю зразу після Тізбиної смерті.
(Виходить)
Сцена 2
Входять Клинець, Дудка, Носик і Замірок .
Клинець
Ти посилав кого додому до Навоя? Він уже вернувся?
Замірок
Нема ні слуху, ні духу. Його, напевне, забрала нечиста сила.
Дудка
Як він не вернеться, пропала наша вистава. Як же ми гратимем без нього?
Клинець
Ну, звісно, нічого не вийде. В усіх Афінах не знайдеш другого такого актора на роль Пірама.
Дудка
Так, він серед усіх афінських ремісників найрозумніший.
Клинець
Атож, і найпоказніший, а голос у нього просто хвантоменальний.
Дудка
Треба казати «хвеномальний», бо хвантом — це, пробач на слові, пуста мара.
Входить тесля Гембель.
Гембель
Хлопці, князь виходить із храму, і там повінчалися ще дві чи три пари панів та паній. Якби наша вистава пройшла, то ми всі б розбагатіли.