«Як дев’ять муз оплакують Науку,*
Що в злиднях богу душу віддала».
Це, певно, гостра, в’їдлива сатира,
Непідходяща для весільних свят.
«Коротка п’єса про Пірама й Тізбу,
Трагедія весела і тривала».
Трагедія — і водночас весела?
Коротка і тривала воднораз?
Так це ж гарячий лід і чорний сніг!
Ну як знайти у цім безглузді глузд?
Філострат
У п’єсі, князю, лиш десяток слів,
І я коротшої не чув ніколи,
Але й того десятка забагато,
Тому вона тривала. В ній немає
Ні слова до ладу, немов навмисне.
Трагедія вона лише тому,
Що в ній герой Пірам себе вбиває.
Я плакав, репетицію дивившись,
Але, признаюсь, плакав я зі сміху.
Тезей
А хто ж актори?
Філострат
Все афінські люди,
Ремісники звичайні, що навикли
Руками працювать, не головою,
І ось тепер свою невправну пам’ять
Заради вас обтяжить захотіли.
Тезей
Ну, коли так, подивимось виставу.
Філострат
Не варто, князю! Я її дивився.
Немає в ній цікавого ні крихти,
Хіба що вас побавить їхня щирість
У тих незграбних і тяжких зусиллях
Вам догодити.
Тезей
Хочу цю виставу
Побачити, бо простосердя й ревність
Чогось поганого створить не можуть.
Сідайте, дами. Приведи акторів.
Філострат виходить.
Іпполіта
Я не люблю, коли надмірна ревність
Бере на себе ношу затяжку.
Тезей
Такого ти, кохана, й не побачиш.
Іпполіта
Ти ж чув — вони не здатні ні до чого.
Тезей
Ми тим щедріші будемо, коли
Подякуємо їм за те «ніщо».
Те, що вони наплутають, ми будем
Розплутувать — і хай це нас потішить.
Ми будемо поблажливі до них —
Оцінимо не успіх, а зусилля.
Коли мене в якому-небудь місті
Вітальними промовами стрічають
Учені люди, часом бачу я,
Як затинаються вони від страху
Чи від збентеження, тремтять, і бліднуть,
І, не дійшовши ще до слів вітання,
Нарешті уривають ту промову,
Укладену й розучену давно;
Я в скромнім та збентеженім мовчанні
Гостинність чую більшу та щирішу,
Ніж у речах улесливо-сміливих
Майстерного й пустого красномовця.
Любов і простота небалакучі
В небагатьох словах багато скажуть.
Входить Філострат.
Філострат
Пресвітлий князю, вже Пролог чекає.
Тезей
Нехай увійде.
Сурми. Входить Клинець у ролі Пролога.
Клинець
Не думайте. Що мало в нас бажання
Вам догодити — вірте. Думка в нас
В усіх одна — і перша, і остання:
Наш хист малий. Розважить, може, вас,
Як ви подумаєте, ніби нами
Керує капость. Лихо буде нам,
Як вам догодимо цими словами.
Ми будемо щасливі. Вірте нам —
Актори тут. І хочуть показати
Вам те, що ви самі хотіли знати.
Тезей
Цей чолов'яга не зважає на такі дрібниці, як крапки та коми.
Лізандр
Він погнав свій пролог, як невиїждженого лошака, що не вміє зупинятись, коли треба. Добра наука, мій князю: мало тільки говорити, треба говорити вміючи.
Іпполіта
Справді, він зіграв свій пролог, як дитина грає на флейті: звук є, та нот нема.
Тезей
Його мова — як заплутаний ланцюг: усі ланки цілі, але без ніякого порядку. Що ж далі?
Входить Навій у ролі Пірама, Дудка в ролі Тізби, Носик у ролі Муру, Замірок у ролі Місячного сяйва і Гембель у ролі Лева; перед ними — сурмач.
Пролог
Чудна, панове, ця картина вам?