Стривайте, зараз все вам стане ясно.
Цей чоловік, щоб знали ви, — Пірам,
І Тізба зветься дама ця прекрасна.
Цей чоловік у тиньку та вапні —
То мур, що цих коханців розділяє.
Лише ота шпарина у стіні
Поговорити бідним дозволяє.
Оцей, із хмизом, псом та ліхтарем, —
То місяць. Він стоїть тут недаремно:
При місяці між диким чагарем
Коханці пробиралися таємно.
Цей хижий звір, що лев йому ім’я,
Побачив Тізбу, що в кущах скрадалась.
Вона його на смерть перелякалась.
Тікаючи, плаща згубила там.
Його скривавила левина паща...
Враз нагодився красень наш — Пірам.
Побачив кров і думає: «Пропаща
Моя кохана!» Вихопив кинджал —
І заколовся ним. А діва мила
Мерця угледіла, запала в шал
І віку теж собі укоротила.
Хай місяць, лев і мур, та й молодята
Докажуть те, що можна ще сказати.
Клинець, Навій, Дудка, Гембель і Замірок виходять.
Тезей
Цікаво, чи й лев говоритиме?
Деметрій
Що ж тут за диво, вельможний князю: скільки ослів уміють говорити, то чом лев не зможе?
Мур
Лудильник я, мене Том Носик звати,
І в цій виставі мур я маю грати.
Цей мур такий, що в ньому є шпарина,
Розколина, чи дірка, чи щілина.
Пірам і Тізба, наші молодята,
Крізь неї прихитрялись розмовляти.
Я справді мур, змурований руками:
Показують це й тиньк, і глина, й камінь.
А це щілина, і крізь неї знову
Пірам і Тізба поведуть розмову.
Тезей
Чи можна сподіватися, щоб камінь і тиньк говорили краще?
Деметрій
Справді, такого дотепного муру я ще не зустрічав, вельможний князю.
Входить Навій у ролі Пірама.
Тезей
Тихо! Пірам підходить до муру.
Пірам
О темна ніч! Не світла ти, о ні!
Ти настаєш тоді, як день минає.
О ніч, о ніч! Біда, біда мені!
Свою присягу Тізба забуває!
А ти, о мур, прегарний, славний мур,
Що розгороджуєш мене й кохану!
Скажи, о мур, прегарний, славний мур,
Де шпарка? Дай-но, я крізь неї гляну!
Носик піднімає розчепірені пальці.
Нехай за це віддасть тобі Зевес!
Та що я бачу? Тізби я не бачу!
Проклятий мур, бодай пропав ти ввесь!
Хай долю він пошле тобі собачу!
Тезей
Я гадаю, що цей мур, коли вже він має живу душу, мав би теж відповісти лайкою.
Пірам
Ні, високосте, нізащо в світі. Бо після слів «пошле тобі собачу» — Тізбина репліка. Вона має зараз вийти, а я виглядатиму її крізь шпарку. Ось побачите, все буде точнісінько, як я сказав. Он вона вже йде.
Входить Дудка в ролі Тізби.
Тізба
О муру, часто нарікала я,
Що розлучаєш ти мене з Пірамом.
Твій камінь, тиньк і глина вся твоя
Моїми обціловані вустами.
Пірам
Чийсь голос бачу. Треба підійти
До шпарки — може, Тізбин вид почую.
О Тізбо!
Тізба
Ти? Це справді, любий, ти?
Пірам
А хто ж? Чи, може, думаєш — брешу я?
Як Олеандр,* я відданий тобі.
Тізба
А я — твоя Мегеро, далебі?
Пірам
Пехвал Прокрусту * не кохав так вірно!
Тізба
Як він її — тебе люблю безмірно.
Пірам
О, поцілуй мене крізь цю шпарину!
Тізба
Цілую, тільки не тебе, а глину!
Пірам
Ти прийдеш до гробниці нині, мила?
Тізба
Прийду, хоч би чигала там могила!
Навій і Дудка виходять.
Мур
На цьому вся моя скінчилась роль.
О князю наш, піти мені дозволь.
(Виходить)