Інша істота, з якою можна порозмовляти, щоб ночі були цікавішими, — це добре відома любителям англійського фольклору маленька фея на ім’я Королева Меб. Подейкують, буцімто вона зазвичай проїздить у ліщиновій шкаралупі через носи сплячих людей і навіває їм різноманітні сни: гонорари — адвокатам, нові парафії — священикам і цілунки в губи — дамам. (Певна річ, цей стислий опис феї неможливо порівняти з Шекспіровим у його неперевершеній трагедії «Ромео і Джульєтта».)
Якби ми потрапили до роману «Сон пана судді» аргентинського письменника Карлоса Гамерро[38], то мусили б схрестити пальці, щоб не опинитися в мозку дона Урбано Педернери, судді Маліуеля. Цей персонаж переслідує й засуджує тамтешніх мешканців за те, що ті чинять у його снах, незалежно від того, як ці люди поводяться вдень.
Насправді під час розподілу снів комусь щастить більше, комусь менше. Одні борються з видіннями, що переслідують їх від ночі до ночі, або терплять та оживляють свої найпотаємніші страхи. Іншим приходять до голови чудові думки, які роблять їх переможцями. Ще в інших уві сні здійснюються їхні найзаповітніші мрії.
Розбудіть мене, будь ласка!
Кошмарний сон. Цього слова бояться діти, і не лише діти: óбрази, персонажі, дії, емоції та інші елементи утворюють у нашому мозку досконалу картину, що змушує нас сполохано прокидатися, після чого нам хочеться плакати або волати про допомогу. Нерідко в цьому ми можемо звинувачувати кінематограф. Адже ця індустрія створила незліченну кількість фільмів жахів, які (особливо якщо ми дивимося їх перед сном) змушують нас прокидатися серед ночі з моторошними відчуттями.
Коли йдеться про кошмарні сни, ми одразу згадуємо Фредді Крюгера, знаменитого персонажа стрічки «Кошмар на вулиці В’язів» (або інакше «Кошмарний сон», бо саме під такою назвою вона відома в наших широтах). Людям зі слабкою пам’яттю і тим, хто надто молоді, щоб устигли познайомитися з фільмом, коли він щойно вийшов на екрани, нагадаємо, що Фредді — серійний вбивця, якого мешканці містечка спалюють живцем. Аби помститися, йому не спадає на думку нічого кращого, як убивати одного за одним сплячих членів родин, винних у його смерті.
У наші дні сага про Крюгера може видатися навіть комічною, оскільки більшість цих серій була знята в 1980-ті роки і рівень зйомок та акторської гри був не з найкращих. А проте свого часу вони не раз слугували причиною кошмарних снів і здатні робити це й далі з дитячою аудиторією. Отже, панове батьки, майте на увазі: краще утриматися від вечірнього перегляду разом з дітьми цих чудес кінематографу, якщо не хочете, щоб удосвіта вас розбудив переляканий плаксивий голосок: «Я не можу спати, мені сняться кошмари».
Кобилиця ночі
У багатьох мовах кошмарні сни асоціюються з лихими істотами. Це продемонстрував Хорхе Луїс Борхес в одній із семи лекцій, які він прочитав 1977 року в театрі «Колізей» і які згодом були опубліковані під промовистою назвою «Сім вечорів». У цих текстах він згадує інкубів, римських демонів, які тиснуть на груди сплячим людям, навіваючи їм бентежні сни, та їхніх грецьких братів у перших, ефіальтів, що діють у той же спосіб.
Дійшовши до своєї улюбленої англійської мови, Борхес начебто погоджується з етимологами, які виводять слово «nightmare»[39] від латинського словосполучення «niht maere», що означає «демон ночі». Однак водночас він згадує дослівний переклад терміна — «кобилиця сну» — й нагадує про літературні образи в Шекспіра та Віктора Гюго, який в одній зі своїх поезій повертається до цього значення й уживає вираз «le cheval noir de la nuit» («чорний кінь ночі»). І справді, на картині «Кошмар» швейцарського художника Йоганна Генріха Фюсслі[40] зображена спляча жінка, на грудях якої вмостився демон, а з-за завіси до кімнати зазирає кобилиця[41]. Наприкінці лекції Борхес кидає нам виклик: «А раптом кошмарні сни — це шпарини до пекла? А раптом у кошмарних снах ми буквально перебуваємо в пеклі?» Ну, як тут спокійно спати! Чи ні?
На щастя, вчені не схильні так усе драматизувати і вживають визначення подібне до того, яке міг би запропонувати кожен з нас: «Поганий сон, що викликає такі сильні почуття, як страх, жах, туга або печаль». Він може мати й інші емоційні складові, приміром гнів. Так це принаймні тлумачить PubMed Health — база даних медичних та біологічних публікацій Національного центру біотехнологічної інформації США[42].
40
Йоганн Генріх Фюсслі (1741—1825) — швейцарський художник, від 1764 р. жив і працював в Англії.
42
Як база даних, так і інформаційний центр підпорядковані Національній медичній бібліотеці США, одній з найповажніших у світі. —