Цей внутрішній, чи то біологічний, годинник, який втручається у фізіологію або функціонування нашого тіла й регулює циркадні ритми всіх органів, розташований у супрахіазматичному ядрі (СХЯ) гіпоталамуса, тобто в глибині мозку.
Однак на біологічному годиннику, як і на всіх годинниках, що є в світі, треба виставити час. Як наше тіло примудряється це робити? Воно отримує інформацію з розташованих у задній частині ока кліток сітківки, що виявляють зовнішнє світіння. Після цього СХЯ посилає сигнали в інші зони мозку та іншим органам з тим, аби циркадні ритми синхронізувалися з циклом світло/темрява зовнішнього світу.
Щоб завести цей вельми своєрідний годинник, СХЯ контролює секрецію різних субстанцій, як, приміром, мелатонін. Цей вироблений шишкоподібним тілом гормон попереджає організм, що вже споночіло, й посилює циркадний ритм. Так наш мозок відправляє нас спати чи будить залежно від того, що показують наші внутрішні стрілки.
Нічний ритм
Циркадні ритми усталюються впродовж перших місяців життя, щоб немовля почало прокидатися вдень і спати вночі. (Ми говоримо «щоб почало», а не щоб робило це негайно, тож ті, хто стали батьками вперше, не мають права нарікати, що їхня дитина змушує їх раз по раз схоплюватися саме тоді, коли вони намагаються відпочити.) Циркадні ритми налагоджуються в дитинстві, але згодом корегують свої розклади: підлітки менше сплять уночі й їх важко відправити рано до ліжка.
Поза тим, як впливають культурні фактори, ця зміна в годиннику призводить до того, що вони почуваються бадьорішими в нічні години й можуть податися до бару чи на танці, пити до світанку вино або дивитися телевізор. І навпаки, ті, хто вже перетнув межу тридцяти років, функціонують інакше. Тому зазвичай вони з ноткою суму кажуть: «У 18 років я гуляв до шостої ранку, а тепер об одинадцятій вечора мене вже долає сон».
Підліткам важче прокидатися рано, й зазвичай вони почуваються більш стомленими під час найперших уроків, і винна в цьому десинхронізація годинника, хоча той жодним чином не може бути відповідальним за довгий список відкладених справ і боргів. Тому аргентинський музикант Піпо Сіполатті[71] радив: «Учні та учениці, учіться!»
Вічне повернення сну
Чому взагалі ми, люди, хочемо спати вночі та більш бадьорі вдень? Тому що ми денні тварини й маємо дві протилежні системи, які взаємно доповнюють одна одну: систему неспання й систему сну.
Перша активує сигнали тривоги, які наростають упродовж дня, слабшають після того, як настає вечір, й знову активуються наступного дня. Друга система, навпаки, поступово збільшує потребу в сні впродовж дня, а ввечері доходить до своєї найвищої точки. Тоді наше тіло каже нам «годі», бо ми вже не можемо далі: ми повинні лягти, щоб не заснути стоячи. Під час відпочинку ця потреба зменшується, і наступного дня цикл розпочинається знову.
Якщо цей механізм добре синхронізований, період сну збігається з ніччю, а неспання — з днем. Проте в деяких випадках стрілки можуть збитися з ритму, й біологічний годинник показує, що зараз день, коли насправді ніч, і навпаки.
Час летить
Аеропорт Есейса, десята година. Ми вже зареєструвалися, побували в duty free і от-от маємо сісти в літак. Ми летимо до Японії, Індії, В’єтнаму чи якогось іншого місця призначення з великою різницею в часі. Під час польоту нам пропонують сніданок, обід чи вечерю (ніколи невідомо, що це) й затуляють віконця, щоб не проникало світло. Після тривалої подорожі, під час якої ми дивимося фільми, читаємо або спимо, нас інформують, що ми приземляємося.
Ми прибуваємо, дивимося на місцевий час і розуміємо, що відтоді, як вилетіли з Буенос-Айреса, минуло годин із тридцять. Невдовзі ми вечерятимемо й спробуємо заснути знову. Однак найімовірніше — і ми це знаємо, — упродовж усієї ночі нам не вдасться склепити повіки, а на другий день у нас виникне бажання провести його в ліжку.
Коли ми так швидко перетинаємо стільки часових поясів, наш внутрішній годинник і годинник зовнішнього середовища не синхронізовані. Наше тіло вказує, що настав час поїсти й розпочати день, а місто, де ми перебуваємо, являє нам зоряне небо, й усі ресторани вже позачинялися. Ми трохи розгублені й мусимо налаштувати всі наші годинники (і той, який на зап’ястку, і внутрішній).
Усе це наслідки знаменитих джетлагів, які викликають безліч побоювань: джет, звичайно, стосується транспортного засобу, а лаг означає «запізнення»[72]. Тобто йдеться про те, що літак рухається з такою швидкістю, що біологічні ритми відстають. Це явище виникло в другій половині ХХ сторіччя, оскільки доти не було таких стрімких транспортних засобів, здатних розладнати наш внутрішній годинник.
71
Піпо Сіполатті (справжнє ім’я Валентин Асіна; нар. 1959) — аргентинський рок-співак, композитор і гітарист.
72
Джет (