З іншого боку, якщо сновиди мають якусь алергію, це може піти їм на користь, оскільки деякі антигістамінні препарати (які зазвичай призначають, коли наявні симптоми таких розладів) спричиняють сонливість: гістамін — нейромедіатор, що виробляється й вивільняється в деяких зонах мозку та призводить до неспання. Як випливає з їхньої назви, антигістамінні препарати гальмують гістамін і в багатьох випадках викликають бажання спати.
Я сплю?
Разом з тим є люди, які страждають через протилежний розлад: нарколепсію. Хворі на неї відчувають сонливість упродовж цілого дня і потерпають від неконтрольованих нападів сну, а отже, можуть заснути будь-якої миті. Навіть тоді, коли вони щось говорять, кудись простують чи кермують автомобілем. До того ж іноді сон може супроводжуватися катаплексією (наші м’язи раптом втрачають силу й тонус), галюцинаціями під час переходу від сну до неспання і навіть паралічем у момент засинання.
Експерти досі не з’ясували до кінця, що спричиняє цей розлад, однак встигли сформулювати деякі переконливі гіпотези; приміром, вони вважають, що в окремих випадках можуть мати вплив зовнішні чинники, такі як мозкова травма. Проте не виключений і генетичний фактор, пов’язаний із орексином (чи то гіпокретином) — речовиною, яку виробляє гіпоталамус і яка бере участь у процесі сон/неспання та у REM-фазі. Вчені завважили, що у хворих на нарколепсію цієї речовини дуже мало або майже немає, і пов’язали її нестачу з двома причинами: помилкою в її виробленні або автоімунним порушенням (захисна система організму атакує сама себе, помилково бореться проти нейронів, що виробляють орексин, і організм неспроможний далі його виробляти).
Хоча досі немає ліків проти цього розладу, існують фармакологічні методи лікування, здатні покращити симптоми. Деякі стимулятори (такі як модафініл) та антидепресанти скорочують моменти паралічу, галюцинацій і катаплексії. Крім того, щоб подолати надмірну денну сонливість, рекомендують передбачати денний сон і вживати інші стимулятори, такі як кофеїн. Однак проблема з цією речовиною полягає в тому, що вона має чимало несприятливих властивостей, та й тіло може звикнути до неї, тож, аби досягти того самого ефекту, потребуватиме щораз більшої її кількості.
Розлад поведінки під час сну REM
Не всі проблеми поведінки людини спричинені тим, що вона щось робить не так. Розлад поведінки під час сну REM, приміром, означає просто, що в цій фазі сну відбуваються речі, які не повинні були б відбуватися. Зазвичай, входячи у REM-фазу, ми починаємо поринати в сон і наші шляхи рухливості блокуються. Іншими словами, те, що нам сниться, залишається в нашій голові й не приводить до дій, спрямованих на зовнішній світ. Однак у людей з цим розладом шляхи рухливості залишаються активними, тому ці люди відтворюють різкі рухи сну в реальному світі. Це вельми серйозна проблема, оскільки сплячі можуть травмувати себе або тих, хто спить поруч. Дехто при цьому ще й вигукує сповнені агресії слова.
Така поведінка відрізняється від говоріння вві сні. Базіки, які продовжують розмовляти і після того, як стомлені падають у ліжко, роблять це в обох фазах — REM і не-REM і зазвичай відтворюють буденні розмови. Одне слово, вони можуть бути дещо надокучливими, але більш безпечні, ніж у попередньому випадку.
Дісней також заповзявся навести приклад цього розладу. І навіть раніше, ніж наука навчилася розрізняти REM і не-REM-фази сну. У «Попелюшці», стрічці 1950 року, пес Бруно вві сні женеться за Люцифером, котом злої мачухи. Ми бачимо лежачого на килимі пса, який кусає той килим, рухає лапами й тілом, аж поки його будить героїня фільму.
Перемістімося, однак, трохи далі в часі й повернімося до історії премудрого гідальго з Ламанчі. Дон Кіхот, окрім того що бився з вітряками, в першій частині роману зустрічає й інших супротивників, які також є плодом його фантазії:
«...Він таки спав і снив, що з велетнем воює... Отож він і затинав мечем по бордюгах, думаючи, що рубає велетня, аж уся комірчина вином підпливла»[85].
Тож, здається, цей добродій не лише потерпав через безсоння, а й мав ще розлади сну в REM-фазі.
Бентежні шуми
Звуки, здатні нас тривожити, можуть бути будь-якого типу й тону. Точніше, будь-якої частоти й довжини хвилі. Однак, якщо обмежити їхній всесвіт тими, що лунають, коли ми спимо, панорама стає набагато чіткішою. Авжеж, ми маємо на увазі хропіння — звуки, від яких найбільше потерпають ті, хто спить поруч.
85
Сервантес М. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (частина І, розділ 25, переклад Миколи Лукаша).